Чому темні сили нас гнітять і жити не дають?

Дивує велика кількість подібних апокаліптичних заголовків в блогах і взагалі в українській пресі. Все зводиться до того, що влада корумпована, виборці совки, Росія заважає, Європа нас не хоче.

 Дуже багато пишуть про те, чому в нашій країні є сильне відставання від цивілізованого світу, корупція і багато других проблем, і  про тих хто в цьому  винен. Але все зводиться до того, що влада погана і корумпована, виборці совки бо таку владу вибирають , Росія заважає, Європа нас не хоче.  Так що складається  враження,  що темні сили нас гнітять і жити не дають.   Але чомусь багато людей, що цікавляться політикою ,  є інтелектуально розвинутими, знають що не так в державі і знають як повинно бути,  але відчувають свою безсилість і не можуть проявить відповідальність, продовжуючи жалітися на те що все на так ідеально як повинно бути. Але жалість - це шлях в нікуди.
Але мало хто при цьому говорить або пропонує конструктивний напрямок дій.  Особливо багато пишуть про політиків і мало про  те, що  головною проблемою є несформірованність громадянського суспільства , винна в цьому зовсім не влада чи звичайний  громадянин, який вибирає цю владу.  Якраз винні ці продвинуті громадяни, які продовжують далі задивлятися політиків, безконечно говорить про них,  і пасивно чекати від них дій .
Думаю що про це треба написати  детальніше , чому все так як воно є, і хто повинен в першу чергу змінитися і що треба змінити.  А в першу чергу треба починати не з поганої влади.

Але спочатку коротко про причину і історію проблеми .  Про відношення між системою і людьми. Відмінність між демократичним світоглядом і авторитарним пов'язана з тим, що в авторитарному світогляді основним є система, в демократичному люди.   Систему можна за аналогією порівняти з тілом, а  об'єднання людей в вигляді громади  з духом.
З погляду системи кожна людина є лише частиною системи, тому оцінюється тільки з точки зору користі для системи. З людського погляду, система створена для  людей, і є інструментом для забезпечення свої потреб. В радянські часи завжди був пріоритет за системою, люди були гвинтиками системи, повинні були їй служити, робити  систему могутньою, поклонятися їй, гордитися єю, воювати за неї, віддавати всі сили щоб система була могутньою. При цьому паралельно пропаганда навіювала, що колись в  світлому майбутньому система віддячить їм. До того ж завдяки обмеженню контактів з іншим світом  більшість людей не знали, що може бути інше життя.
В демократичних суспільствах на перше місце ставиться саме людина, її потреби , а система повинна служити людям, бути для людей.  Так що відмінність авторитарних і демократичних суспільств саме в пріоритетах , це або люди , або система. Іншою  і дуже важливою якістю демократичного суспільства є відповідальність. В авторитарних суспільствах завжди є ієрархія, в якій рішення йде зверху,  а від людей  вимагається бути покірними і знати своє місце в системі.
Після того як радянська система розпалася, то по суті авторитарні методи і відношення до людей не дуже сильно змінилися. Люди не проявляють ініціативу, вони не  відчувають своєї відповідальності, а продовжують чекати що держава для них щось зробить. Вони звикли бути пасивними і залежними, і не можуть повірить в те самі можуть  бути творцями свого життя. Тому що цього їх не вчили бути ініціативними, а навпаки навіювали страх перед системою, яка вимагала щоб люди такі як всі і підстроювались  під систему. Страх  перед могутністю системи, перед репресіями до сих пір залишається. Особливо це відчувають приватні підприємства,(ті що коррупційно не пов'язані з владою.) Бо приватні підприємці є якраз прикладом відповідальності і ініціативи, а державна система звикла  гнобити і репресувати   любий прояв активності.
 Державні органи по суті мало чим відрізняються від радянських часів, так як реформ практично не було. Саме тому там часто зустрічається таке зверхнє відношення до  людей, особливо коли люди хочуть там отримати якісь послуги. Приватні підприємства завдяки конкуренції боряться за любого клієнта, і тому стараються бути ефективними і  проявляти повагу, там вже діє принцип - система на службі людини.

А тепер про  основне .
Центральна і головна проблема нашого суспільства в тому що люди відчувають себе залежними від влади, вони не знають що все можуть змінити самі. Це дуже велика проблема  менталітету, цей пасивний підхід до життя. Як було написано в блозі одного автора, про те  що політика в Україні це в основному театр, драма (трагедія, комедія).
Люди не відчувають своєї відповідальності, вони голосують не за реальні програми, вони голосують за тих хто зможе зіграти на емоціях, хто приверне увагу, гарно  наобіцяє того що виборці очікують. А очікуванні у пострадянського виборця це суміш зовсім не сумісних речей. І звісно, там мало логіки і раціональності, зате багато емоцій.  За радянські часи народ настільки звик слухати одне, про ідеали комунізму і щасливе життя, і бачити зовсім іншу реальність, то до сих пір для них обіцянки політиків,  це щось таке ж нереальне як і комунізм. Але цей минулий досвід, який вже неусвідомлюеться раціонально, через постійний гіпноз яком займалася радянська пропаганда, в  підсвідомості міцно  міцно асоціює політику з такими нереальними обіцянками і заставляє виборців голосувати душею, а не розумом.  Бо брехня стала для людей якраз тією якістю через  яку вони сприймають політику.
А політики вимушені давати виборцям те що ті очікують, бо інакше не отримати голосів. В цьому є також конкуренція, хоч вона не конструктивна, але краще чим відсутність  взагалі такої конкуренції.
Люди які стараються  думати , а не тільки емоційно реагувати,  бачать абсурд в політиці і безперспективність цього шляху. Але вони є меншістю, вони не можуть суттєво вплинути  на результати виборів. Вони бачать ідеал, в тому що більшість виборців повинна бути політично мудрими, і вибирати хороших і чесних депутатів, і ці депутати повинні контролювати  виконавчу владу. Суд повинен бути чесним, правоохоронні органи повинні відповідати своїй назві, і боротися також з корупцією, преса повинна бути незалежна і також  чесна. Все це в ідеалі і повинно бути, але ця картина все ж таки тут не повна виходить.
Тому що саме собою це не станеться, влада не стане чесною, виборці мудрими.
Звісно є шляхи які б наблизили це, революційний і еволюційний. Еволюційний шлях розвитку, коли люди поступово учаться демократі, в основному завдяки контактам з  цивілізованим світом. Але ці контакти на жаль дуже слабі, так як більшість народу, 75 відсотків ніколи не була за кордоном і скоріше всього найближчий час туди не  збираються. Цьому заважає як малий інтерес до поїздок, так незнання іноземних мов,  бідність, візові обмеження(особливо в розвинуті країни які є найбільш корисними з  точки досвіду). При цьому владі вигідний бідний, неосвічений народ, тому що такими легше маніпулювати. Також візові обмеження їм вигідні, і тому зрозуміло  чому  до  сих пір не ввели біометричні паспорти,  хоч вже сім років про це говорять . Розвинуті країни також не дуже зацікавлені в тому, що бідний народ до них їздив, і це  зрозуміло, так як що ввести безвізовий режим, то велика ймовірність що поїдуть самі бідні, а там де бідність там поруч кримінал.
Інший шлях, це революція, так як це було в Грузії. Але Грузії просто пощастило, там  справді принциповий лідер, який мав освіту і досвід життя в цивілізованій країні,  який не є чесний і не корумпований. Але це скоріше виняток, а не правило. Надіятися на прихід такого лідера, це просто одне з виправдань що б нічого не робити.
 Але я вважаю, що немає сенсу впадати в безнадію, через недосконалих виборців, чи поганих депутатів. Звісно дуже прикро, що так воно є, але це треба прийняти як  реальність і не боротися з цим.
Тому що боротьба з тим що неможна швидко змінити( виборців або депутатів), або пов'язана з цим безнадія є якраз   безвідповідальним відношенням тих людей, які знають,  що таке правова держава і демократія, тому бачать  яка повинна  стати Україна.
 Ці продвинуті люди сварять звичайного виборця ,  що цей виборець такий безвідповідальний і нерозумний голосує за таких поганих політиків .  Але таким способом вони  самі також поступають подібно, безвідповідально, звинувачуючи в усіх проблемах виборця.
Я вважаю, що відповідальним підхід є в тому, щоб не звинувачувати в тому що народ недосконалий, а в тому що прийнять це як реальність, яка ще буде довгі роки поки з  часом не зміняться старі покоління на новіші, які вже менше знаходяться під впливом авторитарного радянського світогляду.
І вже прийнявши реальність такою яка вона є, не боротися з нею, а взаємодіяти, розуміти що можливо змінити, а що ні. Не мають сенсу претензії до виборців через те, що  вони такі безвідповідальні і несвідомі, чи депутатів чи чиновників що вони такі корумповані. Претензії в даному випадку є лише способом відмови від відповідальності за ситуацію,  неприйняттям реальності.
Навколо все так погано, то тоді лишається тільки жалітися далі мріяти про ідеальний світ . Але це лише спосіб втекти від дійсності. Виборців і депутатів не зміниш. Але  є речі які можна змінити, які можна контролювати.
Головна відмінність авторитарного світогляду від демократичного - це саме відповідальність.
 Демократія = відповідальність.
Є три гілки влади, і ще преса. І демократично свідомі люди знають якими вони повинні бути. Але проблема в тому, що концентруючись на владі, а саме на системі(тілі),  вони забувають про дух, а саме про громадянське суспільство.  Це основний компонент від якого залежить успіх країни в цілому. Але на жаль вся увага у нас на владу, але при цьому проблеми з громадською активністю.
Чомусь в суспільстві громадянське суспільство асоціюється з партіями, але це також один з радянських стереотипів.  Коли було гасло "Народ і партія єдині".
Насправді партії є владою, це спосіб її самоорганізації. Партії знаходяться в системі, або у них ціль стати частиною системи. По суті це просто бізнес, все націлено  на рейтинги, популярність. Преса також є бізнесом, там також ті ж самі рейтинги і популярність. Також партії і преса часто напряму пов'язані з олігархами.  Тому вони як і інші державні органи є представниками системи.
 Чому стільки уваги різним політикам, неначе вони не просто люди а якісь ідоли, ангели і демони. Ці пристрасті  самі по собі є нездоровими, в зрілих демократіях ніколи немає таких пристрастей пов'язаних з політикою і виборами. В нас все зводиться до того що як не вибори так очікування  нового кінця світу. Насправді в розвинутих державах від виборів не так вже багато залежить. Вибори це один з інструментів демократії але зовсім не основний.
Наприклад, в США в основному це змагання між двома партіями, і при цьому ці партії не принципово відрізняються від друг-друга.  Але чому ж тоді при цьому  країна є розвинутою і багатою, без значних проблем з корупцією. Хоч в Україні також дві основні партії. Тому що там сильне громадянське суспільство, і держава і партії повинні дуже старатися, щоб не попасти їм на зуб.
Лише громадські організації можуть представлять громадянське суспільство, так як їх головний інтерес це інтереси суспільства , людей.
Бо інтереси системи по суті є протилежними інтересам суспільства(це різні полюси , система - люди). Партії- це театр і маніпуляції для широких мас, вони ніколи не  скажуть того чого не оцінить їх електорат, а як відомо, більшість населення не любить змін і взагалі мало розбирається в політиці. Тому вони не можуть бути рушійною  силою змін в державній системі.
Тому суспільство лише через громадські організації може по справжньому захищать свої інтереси і впливать на систему.
Це той випадок коли суспільство не жде що система вирішить їх проблеми , а самі вирішують, а також примушують систему вирішувати їх проблеми.
Не просять, не чекають, навіть не вимагають, а просто примушують.
Тому що очікувати можна вічно, коли щось поміняється.
Тому що на просьби будуть обіцянки, які на справді є демагогією.
Тому що на вимоги будуть відмовки, імітація діяльності, або лише часткові поступки.
Лише примус, безкомпромісний,  тиск на систему(в авторитарному стилі, тому що система може тільки на це реагувати) може її змінити і заставити служити людям.
І тільки в такому разі система буде боятися, і розуміть що краще з громадянським суспільством не гратися. Бо всякий чиновник чи політик , який вступити з громадянським суспільством  в конфлікт,   більше в системі не  буде, його репутація буде повністю зруйнована.
Це в нашій країні чиновники можуть постійно брехати або бути спійманими на корупції , але  при цьому далі знаходиться при владі. В розвинутих демократичних країнах це все  закінчилось би для такого чиновника дуже погано.
Такі задачі як захист прав людей, боротьба з корупцією, контроль державних витрат, екологія та інше в першу чергу задача громадських організацій. Також вони повинні добиватися змін в державі особливо в том  щоб покращити ефективності  системи,   а також щоб було більше прозорості і гуманності. 
При цьому громадські організації можуть співпрацювати з партіями, пресою, державними органами, але при цьому лише в тому щоб сприяти реалізації своїх принципів.
Саме принципи є основою для таких організацій, тут не може бути інших корисних особистих інтересів, вони просто не сумісні з громадською діяльностю, де головне це суспільні інтереси.  Ці організації повинні складаються з  людей для яких головне якраз принципи, а також намір бути політично активним, сприяти прогресу і захисту інтересів людей.  Саме принципи і суть таких організацій не може бути сумісна з людьми без цих принципів, вони там просто не зможуть прижитися. В середовищі чесних людей , нечесних достатньо швидко виявляють.
Але якраз кількість і якість таких організацій і характеризує розвиненість суспільства. Якщо в суспільство не здатне об'єднатися, якщо в ньому можна діяти по принципу  "розділяй і владарюй" , якщо кожен сам за себе, і моя хата скраю, то таке суспільство є не здатним до демократії. Але якщо знайдуться люди, що зможуть об'єднатися,  навіть якщо це буде навіть один процент, то ці люди зможуть впливати на систему і заставити її змінитися.
Це той випадок коли якість перетворюється в кількість. Поки в Україні перемагає олігархія, але це якраз тому що вони об'єдналися і нав'язали свої принципи. Вони є зараз  елітою, але це тому що інші, які чесні і принципові допустили це. І звинувачувати олігархів нема сенсу, вони просто взяли те що їм віддали, вони виявилися більш відповідальні. Так що вибори лише в тому щоб жалітися далі, чи бути відповідальним.

  А тепер все в підсумку.
Я вважаю що суспільство повинне самоорганізовуватися, і саме таке суспільство може називатися громадянським. І громадські організації є якраз проявом такої  відповідальності. Можна дуже довго вимагати від держави що б вона була справедливою і ідеальною, чесною і не корумпованою , але може бути безрезультатно. Але треба не  просто вимагати і чекати, а діяти

Суть і перевага громадських організацій є в тому,  що вони формуються суспільством, і не є частиною державної системи . Порівняно невелика кількість активних людей, можуть впливати на політику, владу, державну систему. Це робиться через контроль корупції, державних коштів, через захист прав.  Якщо детальніше, то це робиться через спостереженням за державними витратами, через правову допомогу у випадку порушення прав людей(наприклад у випадку корупційних дій), а також через  протести і політичні вимоги(особливо того що стосується вдосконалення державної системи)
Партії завжди вибираються більшості, а більшість людей не є політично активними, їм складно розібратися в політиці. Прості виборці не будуть контролювати політиків, у  них є свої особисті справи, це не їх задача.
Політики рекламують себе і отримують голоси, для них це бізнес(бізнес+політика=олігархія). І без зовнішнього контролю, державна система функціонує в інтересах саме  олігархів. Також природно що без контролю люба система деградує.
І наївно очікувати що державна система сама буде себе контролювати, ревізувати, боротися з корупцією, захищати права людей. Це нерозумно очікувати від олігархів , що  вони будуть боротися з корупцією. Такого ніколи не буде.
Звісно були в історії приклади коли до влади приходили чесні політики, які справді боролися з корупцією і самі будували таку систему, яка діяла прозоро, ефективно. Але  це виняток, просто пощастило. Звичайним шляхом лише тиск громадських організацій заставляє систему ставати прозорішою і ефективнішою.
Так що замість того щоб чекати змін роками, треба думати і добиватися цих змін зараз. При цьому справжня еліта - це не депутати чи чиновники, а якраз представники  громадських організацій. Прогрес і розвиток країни залежить від них, а не лише від держави . Держава це по суті просто система, що є бюрократичним підприємством  (авторитарно організованим), монополістом з своїми інтересами , що часто мало відповідають інтересам громадян, які можуть впливати на владу тільки під час виборі, але  демократія це дещо більше чим лише вибори .