Полтавська Галушка

Як з'являються улюблені народом пам'ятники.

Олег В. Харченко


- Марево. Це просто марево, - вимовив Володимир Бондаренко, вусатий український політолог, дивлячись на пам’ятник Свині, годувальниці Полтавщини, святково розміщеній біля входу до Полтавського Аграрного інституту. – Дивлюсь оце я на цю Свиню, а бачу Галушку. Невже Полтавщина не заслужила на кращий символ. Батьківщина Галушки смаженої, Галушки з м’ясом, Галушки з сиром, Галушки з полтавським борщем, Галушки гречаної, Галушки з яблуком та медом, Галушки з маком, Галушка з журавлиною, Галушка з качкою, Галушка з картоплею, Галушки Віри Брежневої ... і таке неподобство!

Ця думка не покидала голову шановного Володимира, цілий тиждень. І ось нарешті на зустрічі з мером Полтави поважним Анатолієм Кукобою, Володимира просто прорвало.

- Ну як це так, Анатолій Тихонович! Невже Ви після себе хочете залишити рідній Полтаві на згадку лише Свиню. Підкласти, так би мовити, свиню трудовій Полтавщині.

- Щось я не зрозумів?

- А я ось на днях мариво бачив. Вас бачив, пам’ятник Галушці бачив, святковий натовп бачив… Ви ж нічого не маєте проти того внеску, яке зробила Галушка в розбудову української культури на Полтавщині?

- Та нібито нічого.

- І Ви мабуть нічого не маєте проти того, щоб один із скверів чарівної Полтави прикрасив саме пам’ятник Галушці, як символ кулінарної майстерності полтавського жіноцтва…

- Та мабуть теж нічого не маю проти…

На тому і розійшлись, потиснувши один одному руки. І забулась би мабуть ця розмова і покрилась би вона мотлохом сьогоденних дрібниць…Але полтавське “мариво” не покидало голову Володимира Бондаренка. Спочатку з’явилась його перша стаття в регіональній полтавській пресі, потім ще одна, а незабаром ще цілий десяток. Червоною ниттю усіх статей було твердження про те, що мер міста виступає, навіть не просто, а рішуче виборює ідею возведення у древньому місті Полтава пам’ятника Галушці, як символу полтавської кулінарії, козацькій страві, що не раз надихала українців на численні перемоги у тому числі і кулінарні…



І потяг поїхав, загуркотів та хутко набрав швидкості…забігали архітектори з ескізами, замісники мера з фінансовими обґрунтуваннями, громадські організації з пропозиціями, бізнесмени з грошима…І як це не дивно, але настав той день, коли “мариво” нарешті отримало реальні обриси.



Неподалік від Білої альтанки на мальовничому схилі Іванової гори, 1 квітня 2006 року було відкрито справжній шедевр народного полтавського мистецтва - пам’ятник Галушці, який окрім того, що став офіційним символом Полтави, ознаменував початок справжньої “доби галушкоманії”. Щорічно навесні, під приводом Бориса Галушки,замісника голови Полтавської облдержадміністрації, проводиться Свято Галушки з літаючими галушками, кулінарним конкурсом “Полтавська битва — битва кухарів”, танцями, піснями, макітрами на 5000 галушок!!!



-Ось таке воно “мариво”, - посміхнувся Володимир Бондаренко собі у вуса, смакуючи чергову галушку із двадцяти одного виду кулінарних шедеврів Полтавщини. – Якщо колись ви щось побачите, відчуєте, намацаєте, то не зволікайте, рішуче хапайте це “мариво” за хвоста, робіть перший крок, і воно обов’язково збудеться!