Записки «самашедшої» черги до Ліни Костенко

Свободу прорвала уседозволеність, а двері ХАТОБу прорвав натовп зголоднілих до мистецтва інтелігентів.

Україна захворіла комплексом меншовартості – так визначила Ліна Костенко хворобу нашого суспільства на харківській презентації своєї книги «Записки українського самашедшего» 7-го лютого.

Ця книга після двадцятилітнього мовчання  поетеси стала вибухом у сфері літератури. Через надзвичайний попит на книгу, друкують вже п’ятий тираж. У «Записках українського самащедшего» поетеса осмислює нашу країну історію, наше століття. Усі  знають  Ліну Костенко як геніальну поетесу, віршами якої можна виразити  почуття, а тепер ось проза. І не просто проза, а глобальна мета усвідомити наш час. Ось хто це зміг зробити? Хто намагався це зробити?

Ліна Костенко була вперше у Харкові, а викликала шалений ажіотаж. Вже о 16, тобто за 3 години до початку, до головних дверей та службових входів театру вишикувалися черги. Книги за 60 грн розкупили з надзвичайною швидкістю. І хоча на усіх афішах був напис «Вхід вільний», пускали до театру лише з квитками і запрошеннями. У шаленій давці під крики здавлених і скандування натовпу «ганьба», двері то відкривалися, то зачинялися перед людьми. Дійшло до того, що навіть із запрошеннями не пропускали. Зал наповнювався через службовий вхід. Через величезну кількість людей, зустріч розпочалася на півгодини пізніше.

Презентація Ліни Костенко вийшла як сповідь розумної людини про болі суспільства. Поетеса як завжди осипала зал влучними фразами. Мовчати – це не значить бути покинутим. « Я ось 20 років мовчала, а люди йдуть і йдуть на мої презентації» зауважує Ліна Костенко. «Чому я написала записки саме самашедшого? Написати записки українського божевільного - це дуже серйозно. Це потрібно писати про божевільного, а я написала про нормальну людину, зашугану в нашому суспільстві. Я зрозуміла, що повинна дати специфіку українського божевілля, тому що у кожної країни, нації є своя специфіка».

З усих фраз Костенко сквозить занепокоєння нашим майбуттям. Рабська психологія, тотальна приниженість стали психологічним портретом української нації. І Ліна  Костенко осмислює у «записках» самоприниження як головну проблему народу. Праця над книгою тривала майже десять років.  «Весь цей час я збирала факти з українського і світового життя, а Україна інтегрована у світ. Потім я багато чого викреслювала. Моя основна робота була викреслювати. Я хочу дізнатися реакцію на цю книжку, щоб зрозуміти, як мені далі писати».

«Книжок вже надруковано 45 тисяч і не вистачає, ми не встигаємо друкувати»- додає директор видавництва"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"  Іван Малкович.

Головний герой  книги програміст, який занотовує події, які трапляються у країні. Так само як і виступи Ліни Костенко,  книжка - це усвідомлення укр. реалій.  За словами Ліни Василівни, прозу писати дуже важко, та ще й від імені чоловіка. «Щоб написати про чоловіка це ж потрібно влізти у їхню «шкуру»,-  пояснює поетеса.

 Поетеса, яка зникала на 20 років з літературного та культурного життя  несподівано поділилася планами написати про тинейджерів. Психологію яких їй також дуже цікава. 

Ліна Костенко майже дві з половиною години, стоячи на підборах,  розповідала про книгу і відповідала на питання глядачів. Я не класик, лише початківець-прозаїк - скромно відповідає Костенко на записку з залу. Усі чекали на поезію і Ліна Василівна прочитала декілька віршів, не політичних. Про політику поетеса висловилася коротко і гостро. «Виборам потрібно давати назви як ураганам. Вони хотіли підняти нас на крихту з колін». Не пропустила Ліна Костенко і традиційних питань про відношення до сучукрліту.  І виразила надію, що це буде не течія літератури з коренем «суч» і воровською фєнєй,  а українська сучасна література.

На презентації також  прозвучали декілька пісень на вірші Костенко, які виконала Ольга Богомолець, а також  виступив козацький хор.

Особливої уваги заслуговує і публіка, яка прийшла на презентацію.  Поклавши перед собою книгу Костенко, люди з таким зацікавленням слухали, що я подумала ось вона, та таємнича інтелігенція. Навіть незвично було, бо вже звикла, що ми ті нездари за яких нас має влада, і якими ми власноруч стали. А ні, думаючи люди ще борхаються. Я дві години простояла в безкінечній  черзі, але не пошкодувала, бо спілкувалася з адекватними приємними людьми. Це теж викликало шок, бо усі хто колись мав радість постояти в черзі знає, які «розборки» там вирують. Через величезний натовп було навіть відчуття, що то не Костенко а знову  гурт  Queen у Харкові. І хоч фонд «Ренесанс» влаштував цю зустріч по-свинськи, величезна кількість людей була рада просто постояти з однодумцями. Ті, хто не побоялися, що їх придушать, і якось втовпилися до залу, наприкінці презентації мали змогу отримати автограф від Ліни Костенко.