Знову і знову відбуваються протести навколо діяльності УГКЦ

Але чи варто в даній ситуації захищатися шляхом нападу?

Не даремно кажуть, що політика – це брудна справа, але чомусь про це згадують тоді, коли невдоволення громадян України переростає до проведення протестних заходів. Подібна ситуація складається і з діяльністю лідерів Української греко-католицької церкви, навколо яких останнім часом помітно зростає протестний потенціал.

Так, 17 січня у м.Києві представники навколоцерковних організацій «Православний вибір», «Союз православних братств України» та «Народний собор» значною кількістю своїх прихильників провели протестну акцію у вигляді хресної ходи проти політизації УГКЦ, участі її духовенства у політичних заходах, насамперед на «Євромайдані», а також проти євроінтеграції.

У ході проведення заходу відбулося пікетування храму св.Миколая Чудотворця УГКЦ на Аскольдовій могилі під гаслами проти залучення духовенства цієї церкви до політичних акцій, а також відповідні т.зв. «молитовні стояння» на Європейській, Михайлівській і Софійській площах.

Цікаво, до яких пояснень цього разу вдасться лідер греко-католиків Святослав Шевчук, який коментуючи попередню акцію говорив, що люди, які пікетували Патріарший собор були спортивної статури та не могли на собі знак Хрест зробити.

Але чи варто в даній ситуації захищатися шляхом нападу? Чому просто не прислухатися до вимог пікетувальників, звісно це не ті громадяни України, які знаходяться на «Євромайдані», але вони такі самі мешканці нашої держави, які теж мають право на власне волевиявлення.

Чомусь позиція УГКЦ залишається незмінною, які останнім часом звикли ділити людей на «своїх і чужих», забуваючись про те, що все в нашому житті змінюється і не сьогодні так завтра доведеться міняти свою полярність, але не факт, що позитивною залишатиметься прихильність т.зв. «чужих».