Так собі, історійка

було, чи не було, але могло бути

Випадок у дитячому садочку

Об’ява на вході.

«Шановні батьки!

Просимо приводити дітей на 20 хвилин раніше для розучування з ними нової корисної пісеньки»

-          Що ж то за пісенька така гарна, що для її розучування дитя потрібно раніше будити?- запитую ввечері у виховательки, допоки моє щастя збирається додому. ДО слова мовити, збирається дитина охоче, та трохи, як на мене, задовго. Бо ж не піде, допоки не прибере за собою іграшки. А якщо якийсь плюшевий ведмедик в розпачі, бо ж не на власному місці своєї полички, то й того потрібно заспокоїти, поклавши , та ще й поруч примостивши якогось папужку, чи зайця. Отож часу на розмову трохи маю.

-          Розумієте, якщо Ваша дитина разом з іншими дітками буде знати цю пісеньку, вона з радістю дивитиметься навколо і ще більше любитиме наш дитячий садок, адже то пісня у славу нашого садочка, - чую у відповідь, а сам думаю про те, що ще ніколи не спостерігав нерадісного обличчя свого Щастя. Хіба що коліно заб’є…

Прихожу наступного ранку, бачу інших батьків, та всі не встигли. Діточок вихователі забрали, повели в групу. А ми, все одно ж на 20 хвилин раніше, то час до роботи маємо, пішли послухати, що ж за пісенька така. Послухали, подивились на малих, потішились тим, які вони славні, як кумедно співають, розглядаючи один одного  та спостерігаючи за вихователькою, та, вдоволені, пішли далі.

Так продовжувалось з  місяць. Ті, хто спершу не встигав, призвичаїлись. Навіть задоволення почали отримувати від тих 20 хвилин часу, які випали перед роботою. Та от моє Щастячко почало комизитись. Не хоче вже ту пісню співати, та й годі.

-Чому ж ти не хочеш. Пісенька така весела та радісна?

-Тату, вона мені набридла.  В садочку хочу гратися, а не цю пісню співати.

-І мамі вона подобається,  така весела та жвава, - веду своєї далі

- То хай мама й співає, а я вже не буду й край.

-Дитинко, що ж робити?

-А давай ми не підемо в садочок?

-Ага, сьогодні не підемо, завтра не підемо, а потім або мене, або маму виженуть з роботи.

-Давай хоч пізніше підемо? Щоб тої ненависної пісні не співати.

Пішли в той ранок ми з дочкою пізніше в садок. Та не лише ми. Щоразу все менше й менше дітей приходили співати гарну й веселу пісеньку. З’являлися до сніданку, як і колись, до введення цієї, з боку дорослих неначе й доброї, ідеї.