Євромайдан – це колос на глиняних ногах

Євромайдан чекає доля європейських барикад 1968-го

Теплого літнього дня 2039 року Президент України, сидячи у затінку дерев своєї літньої кримської резиденції і спостерігаючи за чайками, які супроводжували морський трамвайчик, прийняв остаточне рішення залишити свою посаду.

Вказаний вище фрагмент взято із статті «Цинічний конституційний процес. Ч. 3 Завершення»від 1.10.2010.

У багатьох є сумніви у прогнозі? Викладайте ваші аргументи.

Недавно давав оцінку Євромайдану (у широкому, загальноукраїнському його розумінні, як явища суспільного протесту) у матеріалі, витримки із котрого нижче:

«Банальна буржуазно-демократична революція! І нічого більше!

… 2 щорічні буржуазно-демократичні революції (бувають же і відкоти назад) у світі роблять їх банальними із погляду цього світу. Але для націй вони є цивілізаційним вибором, доленосним вибором.

Чому мільйонний Майдан не призвів до загальнонаціонального страйку? Бо робітники і дрібна буржуазія не бачать у Євромайдані свого зиску!

Євромайдан повторює долю буржуазно-демократичних революцій 1968-го року у США та Європі…».

Подивіться на ситуацію в країні, яка мов раковою пухлиною опутана симбіозно-паразитичною бюрократичною буржуазією (чи бізнесово-бюрократичною, як її назвав В. Лановий). В країні майже немає підприємства, установи, закладу чи організації, на кадрову політику котрих не впливав би загін вказаної буржуазії хоча б у вигляді півторамільйонної армії Партії Регіонів.

Сховатися ніде! Тільки за кордон!

Вся країна зцементована як залізобетоном вказаною політичною силою. Солідарність у ній не поступається «свободівській». «Своїх» там не здають, крім порушників «правил».

За такої підтримки Янукович і Азаров можуть почуватися досить комфортно і у найнапруженіші дні суспільного конфлікту спокійно їхати у Китай, Росію.

Хто про вказане із «євромайданників» чи опозиціонерів згадав? Аслунд у Америці вказане бачить, а наші революціонери ні. Не дивно? Не нагадує сказане більш століття тому: «Слишком далеки они от народа».

Влада вистоїть до 2015-го. А чи вистоїть Євромайдан?

Далі вибори президента. Євромайдан – це молодь, котра не ходить на вибори. Робітничому класу немає ніякого зиску підтримувати опозицію, бо про їх найжорстокішу у Європі експлуатацію союзом олігархів і симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії, перспективу у найближчі роки отримати підвищення зарплати у рази ніхто не розповідає. Бюджетникам та пенсіонерам напередодні виборів підкинуть грошенят. Он там, на обрії, у проекті держбюджету навіть 6 млрд. грн на виплату знецінених заощаджень у Ощадбанку передбачено.

І пам’ятайте, читачу про авторський прогноз травня 2010-го у матеріалі «Опозиція на нарах». Там не тільки про 10 років Юлі на нарах, але й не виключається така ж доля сучасної опозиції.

Знов і знов тверджу: до того часу, поки Євромайдан (як самостійна суспільна сила) та опозиція (як структурована організація із штабами та фінансуванням на місцях) щоденно, щогодинне, із залученням соціологів та економістів, після аналізу по кожному регіону, не розкажуть дрібним і середнім підприємцям, робітничому класу, працівникам бюджетної сфери про непрямий податок, яким їх обклав союз олігархів і симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії, Євромайдан залишається колосом на глиняних ногах.

Немає у нього міцних підвалин (фундаменту) у народі. Бо народ не бачить, що він втратив.

Абсолютно певен у невідповідності правді гасла марксистів про пролетарів, котрим втрачати нічого. Піднімаються на революцію якраз ті, хто втрачає, втратив чи бачить перспективу втратити щось матеріальне.

Іще раз повторю, що на відміну від Євромайдану, правляча верхівка на містах, у народі має залізобетонну підтримку, хай і у значній меншості цього народу. Але та більшість добре бачить вказану вище ракову пухлину, яка миттєво знищує чужорідне, протестуюче.

Ось тому страх – це невід’ємне явище провінції. У опозиції здатних померти за народ щось не видно. Ось тому вона передбачуване із тріском програла довибори у 4-х округах. Ось чому така підтримка була виборцями «свободівців», які не віддавали на заклання своїх товаришів. І замітьте собі: підтримали цих хлопців люди із вищою освітою. Тобто, ті, котрих відносять до середнього класу.

Не має повної певності, але є відчуття, що Євромайдан народить політичну партію нового-старого авангардного типу, як дореволюційна РСДРП у царській Росії. Тобто партію, котра має 2 особливості: осередки створюються за місцем роботи (як правило, таємно); є загін професійних революціонерів, готових стати у перших лавах збройного спротиву і померти за ідею.

У іншому випадку Євромайдан чекає доля європейських барикад 1968-го.

Є інше бачення розвитку подій. Цей розвиток малоймовірний. Треба тотальне провести на місцевому рівні агітаційно-пропагандистську роботу серед найманих працівників про грабіжницьку суть діючої влади конкретно по кожному населеному пункту.

Але сміливців для неї у країні не так вже й багато. Одна справа вийти на майдан, а інша – вести аналітичну роботу по виявленню «кровопивців» (отієї симбіозно-паразитичної бюрократичної буржуазії) та роз’яснювальну роботу серед населення. Якраз для цієї мети створюються партії авангардного типу.

Але останнє, скоріш за все, із області мрій.