Євромайдани в еміграції: кому це потрібно?

Як, чому і навіщо відбуваються «євромайдани в еміграції» – про це моя розповідь.

Вони отримують зарплату в євро, доларах або злотих. Вони щодня спілкуються чужою мовою і потроху забувають українську. Від України з її проблемами їх відділяють час, відстань і зв’язки, що чимдалі слабнуть. Але українська діаспора впродовж останніх тижнів теж об’єдналася і вийшла на свій євромайдан, «євромайдан в еміграції». Їх не б’є поліція і підтримують місцеві політики. Зарубіжні медіа слабо звертають увагу на мітинги пари сотень іноземців, а представники українських посольств часто ігнорують протести співвітчизників. Як, чому і навіщо відбуваються «євромайдани в еміграції» – про це моя розповідь.

На сторінці maidanhelp.org з’явився пост «Як конкретно допомогти Майдану, де б ти не був». Серед рекомендацій – пікетування МЗС, звернення до членів Парламентів з вимогами жорсткої реакції на дії української влади і публікація статей з правдивою інформацією на українські події. У багатьох країнах активісти збирають кошти і теплі речі, які потім передають до Києва. Минулої неділі 20 міст світу підтримали акцію «Марш мільйонів», залучивши до акцій не лише українців, а й місцевих жителів.

Нью-Йорк, фото: Тарас Шприка

Польський історик, культуролог, публіцист видання «Kultura Liberalna» доктор Лукаш Ясіна вважає, що маніфестації, якщо тільки це не тисячі учасників, мають мінімальний вплив на політику. Особливо, якщо це стосується іншої країни. «У будь-якому разі, ці мітинги мають значення. По-перше, моральне: ми демонструємо солідарність зі слушними вимогами, які виражає суспільство іншої країни. У Польщі в євромайданах перш за все брали участь місцеві українці та люди, професійно пов’язані зі східноєвропейською тематикою.  Те, що їхні інтереси знаходяться у цій сфері, є зрозумілим. Але для польських українців євромайдани мають ще одне значення. Підтримуючи український Майдан, вони можуть бути горді за свою країну, яку в Польщі не завжди сприймають позитивно», – коментує він.

Про те, що штовхає діаспору виходити на вулиці, і з якими труднощами вони стикаються, я запитала організаторів закордонних протестів.

Хоч якось допомогти Україні

«Складно бути за кордоном в такий час і розуміти, що не можеш нічим допомогти і взяти активну участь,»  –  говорить Леся Мелаверде, організатор євромайдану у Відні. «Ці акції були більше потрібні нам самим, щоб зібратися разом, поговорити про події, побачити, що нас, однодумців, насправді багато. Бажаючих допомогти, прийти, надрукувати плакати виявилось немало. Найдієвішим ми вважаємо саме петицію в Європарламент і Білий дім, а наші акції, можливо, додадуть впевненості українцям в Україні. Думками ми завжди там».

Відень, фото: Ігор Дзюбенко

«Не знаю, чи наш внесок аж такий значний, але напевно немалий. Зрештою, якби я так не вважала, то не брала би участі в організації варшавського майдану. Майдани в еміграції, по-перше, показали єдність українців і те, що, незалежно від місця проживання і тисяч кілометрів, які нас сьогодні ділять, у своїх прагненнях українці єдині. По-друге, вони показують, що навіть тим, хто на даний момент проживає за межами України, її доля небайдужа. І третє, що на мою думку, теж важливо, - це підтримка і солідарність. Адже виходячи на майдани тут, ми показуємо протестуючим там, у Києві, що вони не самі, що ми з ними духом, серцем і душею»,  – ділиться Наталя Панченко, організатор у Варшаві.

Олексій Ємельяненко, організатор євромайдану у Франкфурті, говорить: «Так, ми привернули увагу, морально підтримали українські майдани, але основні події, беззаперечно, в Києві. Гуртування українців у Франкфурті - один із значних позитивних ефектів наших акцій. Збираємось не для того, щоб познайомитись один з одним, а за євроінтеграцію. Сюди приходять навіть ті, кому і мова, і вишиванка «по барабану».

В Українському посольстві – глухо

Представники української влади у Відні проігнорували євромайдан, а бажання провести акцію на території посольства зустріли холодно. Тому в кінці організатори відмовилися від цієї ідеї, як розповідає Леся Мелаверде. У Франкфурті, за словами Олексія Ємельяненка, ситуація була подібна – представники ПУ прийняли підписану учасниками акцій петицію, але на мітингах так і не з’явилися.

Українці у Празі передали до посольства три звернення: перше було вимогою до посольства висловити своє ставлення до подій 30 листопада на Майдані Незалежності, друге - до генпрокуратури з вимогою покарати винних спецпризначенців та припинити репресії проти мирних демонстрантів, та третє - до МЗС України на ім'я міністра Кожари з вимогою звільнити посла України в Чехії Бориса Зайчука в зв’язку з його професійною непридатністю на займаній посаді. Станом на 6 грудня 2013 року, як повідомляє організатор Василь Рюхтін, - посольство ніяк не відреагувало на отримані заяви.

Прага, фото: http://uos.cz/wp-content/uploads/2013/12/evromajdan-prag-cz_radiosvoboda.org_.jpg

Не долучились представники УП і до демонстрацій в Нью-Йорку, де євромайдани були одними із найчисельніших за кордоном і налічували до кількох тисяч учасників. За словами організатора, Станіслава Богуна, привернути увагу ЗМІ теж було важко, оскільки для цього треба мати мінімум десять тисяч учасників. Свою підтримку мітингувальникам висловив тільки представник України в ООН Юрій Сергеєв. Натомість, студентство Нью-Йорку, яке й організовує там євромайдани, вислало звернення до американських конгресменів із вимогами заморозити фінансові рахунки представників уряду та Президента, оголосити їх персонами нон-грата, а їхні дії  - антинародними.

Варшавський організатор Наталя Панченко вважає, що Посольство України у Польщі, хоч нічим і не допомагало, але ні в чому й не перешкоджало. «Першого дня під час пікету до нас вийшла представник посольства, вислухала, забрала звернення і зобовязалася передати Президентові. Пізніше до нас приходив Посол України в Польщі, який хоч і в дипломатичній формі, але все ж нас підтримав і осудив побиття мітингувальників на Майдані. До речі, дуже сподобалась його фраза: "Використовувати силу проти своєї молоді - це воювати зі своїм майбутнім».

Складнішою є ситуація євромайданів наших східних сусідів, а саме в Росії і Білорусі. Цікаво, що там організаторами є, відповідно, росіяни і білоруси, а не самі українці. Як відомо, учасників першого московського євро майдану затримала поліція. Друга акція, яка, за словами одного з організаторів Олега Козловського, вже не мала жодного зв’язку з Борисом Нємцовим, відбулася мирно. Але, крім непропорційно великої кількості поліції, на мітингу були присутні також противники євроінтеграції – представники «козацтва». Білоруський громадський активіст Ілля Дабратвор вже отримав вирок суду за несанкціонований пікет у Мінську 30-го листопада. За солідарність з українцями він заплатить мільйон білоруських рублів (це близько тисячі гривень).

Не словом, а ділом

Аж страшно писати такий підзаголовок – але цей слоган із ющенківських часів так і проситься. Так само, як повернувся слоган «Разом нас багато». Бо ровесники незалежності, що виходять на мітинги сьогодні, в силу власного віку не були на Майдані-2004, і не пережили, на щастя, того розчарування. Українці в еміграції збирають кошти і теплі речі, щоб передати до Києва, надсилають листи і петиції, створюють живі ланцюги і привертають увагу зарубіжних ЗМІ.

Я так і бачу коментарі інтернетних хейтерів, які, побачивши заголовок, очікували тут підтвердження ідей  про «геїв, євреїв і фашистів», яким платять американські спецслужби за підтримку євромайдану.  Ні, цим нехай займаються російські медіа – вони, здається, до цього просто покликані. Більше 70% українців ніколи не були за кордоном – такі статистики. І, якщо вони і далі тітушкуватимуть за 200-300 гривень, то ніколи туди й не потраплять. Що ж, може, це їхній свідомий вибір, у нас же вільна країна (поки що). Але на плакаті однієї з учасниць Маршу солідарності з українським суспільством у Варшаві було написано: «Мої батьки теж заслуговують жити як європейці». І, думаю, на питання, поставлене в заголовку, цієї відповіді вистачить.