Одинадцятого грудня, на Манежній площі, що неподалік червоних Кремлівських мурів, тисячі ще донещодавна аполітичних футбольних фанатів, за підтримки російських націоналістів влаштували демонстрацію протесту, яка швидко переросла в фізичне протистояння з загонами спецпризначення. Причиною конфлікту стало жорстоке вбивство ніде не працюючими вихідцями з Дагестану 28-річного Єґора Свірідова, вболівальника футбольної команди «Спартак». Ненаситні псевдоправозахисники-грантожери відразу нарекли виступи молоді проявом екстремізму. Безпринципні, а головне не обтяжуючі себе належним дослідженням суспільних явищ і процесів, російські, а вслід за ними й українські політологи, чомусь проігнорували ту обставину, що масовий виступ футбольних вболівальників кількох, до цього нерідко навіть ворогуючих між собою, фанатських об'єднань розпочались після звільнення на підписку про невиїзд (до речі не наділених московською реєстрацією) вихідців з Кавказу. Принизливе для росіян запобігання правоохоронців перед паразитуючими на російській економіці мешканцями Кабарди і Дагестану, та підозра на корумпованість в МВС були справжньою і головною причиною обурення й невдоволення. Впродовж тижня вулиці Москви нагадували гладіаторську арену, де активісти націоналістичних організацій, футбольні фанати й відверто расистські налаштований елемент стикались в фізичному зударі з вихідцями з Кавказу та Середньої Азії. Кульмінацією бійок й кількох вбивств стали масові заворушення в Москві вісімнадцятого грудня. У відповідь, президент Дмітрій Медвєдєв наказав скарати «погромників». Того дня, московська міліція затримала понад 1200 бешкетників й хуліганів. Показово, що попри декларування владою неупередженості й прагнення відновити громадський спокій, більшість затриманих, як і фігуранти порушених внаслідок подій кримінальних справ, є росіянами. Як не крути, але дешеві русофоби, які дискредитують український націоналізм, отримали гучного ляпаса. Нинішні кремлівські верховоди залишились вірними ідеям сталінського антинаціонального імперіалізму.
Події на Манежній площі в котрий раз дарували нагоду переконатись в облудності ідей мирного співіснування народів з діаметрально протилежними духовними вартостями. Всебічні поступки Путіна кримінальним авторитетам з Чечні, Інгушетії і Дагестану дозволили останнім отримати у Білокам'яній досить-таки широкий вплив. Представникам місцевої влади суворо заборонялось перечити їхнім забаганкам оточувати себе далеко від улюблених гір якомога більшою кількістю родичів. Відверта, зростаюча рік за роком, криміналізація мігрантів, у підсумку почала виливатися в регулярні локальні сутички із застосуванням зброї між авангардом націоналістів й нащадками кровожерливих абреків. Щоправда, практично всі випадки (до речі, як і в Україні) подавалися товстозадими челядниками МВС у ЗМІ як п'яні бійки на побутовому ґрунті. Адміністрація Юрія Лужкова, якого нещодавно смачним стусаном викинули з посади багаторічного мера Москви, всебічно сприяла активному заселенню столиці іншорасовими шукачами наживи і щастя. Москва за останні кілька років місцями стала більше нагадувати самаркандський базар, але не столицю населеної етнічними європейцями держави. Смагляві й хамовиті в побуті парубки, ігноруючи найелементарніші норми пристойності, стали викликати в росіян щораз більші огиду й відразу. До речі, не кращим чином вихідці з Кавказу та Середньої Азії поводять в побуті себе й в Україні. Тож зайве дивуватись, що згідно результатів опитування, проведеного Всеросійським центром вивчення громадської думки, майже кожен п'ятий росіянин (18%) схвалює дії фанатів, які протистояли міліції, 11% самі готові брати участь в подібних акціях. У Москві і Санкт-Петербурзі "співчуваючих" ще більше — 37%.
Згадана мною вище відсутність належного аналітичного центру, суттєво зашкодила українцям і цього випадку. Примітивно-упереджені й нерідко емоційно-вульгарні русофобські настрої ставали єдиним поясненням всих московських подій. За міжнаціональним конфліктом в Москві українські політологи чомусь не помічали закликів до зміни соціально-політичного устрою Росії й засудження корупції в правоохоронних органах. А саме присутність політичних гасел найбільше бентежила кремлівських можновладців. Відлунням московських подій в Україні, були пікетування російського консульства у Львові та посольства у Києві 24-го грудня, а також піші ходи з скандуваннями гасел солідарності з вимогами московських фанатів. Дійства відбулись в Симферополі, Тернополі, Донецьку й Харкові. В багатьох містах України з'явились настінні графіті й написи українською мовою з відверто антиісламськими й антикавказькими закликами. Тим самим, українська патріотична молодь засвідчила, що ідеї примітивної русофобії нарешті поступаються здоровому глузду. Ворогом для України є будь-яка нівелююча національну ідентичність ідеологія, але жодним чином не так само окрадений і принижений антинаціональним режимом російський народ. Брак розуміння цього, загрожує великими втратами.