Солодка смерть

Воно не давало менi спокою,воно примушувало мене робити те,що б я нiколи не наважилася.

 Воно було усюди.Я бачили його в очах кожного присутнього тут.Я вiдчувала його присмак у повiтрi.Менi дуже хотiлося пiддатитися цiй спокусi ,розсипатися на маленькi   смiшнi  атоми,розлетiтися на дрiбнi  кольоровi  краплини.Духовнiстьбула тут казкою,вона не iснувала, ii замурували i були тому щасливi  .Раптом я згадала про кохання,але та думка швидко минула. I менi  не було прикро,менi  було байдуже.

   Я побачила попереду якийсь шлях.Вiн кликав мене,щоб я вiдповiла на його палкий поцiлунок. I я вiрила йому, вiрила як завжди,бо я створена для того,щоб комусь вiрити...

   Долинала музика.Це був танок усiх людських душ,якi  тут зiбралися.Вони гомонiли,вони смiялися,вони помiрно помирали,тонучи у цьому танцi  зливаючись з цiэю музикою.Дивно-але нiхто не плакав.Навiть я.

  Я чула цi  чудовi  спiви i можливо,я сама спiвала з ними.Я дивилася на небо та знала,що звiдти все видно.Та я продовжувала грати в цi  чудернацькi  iгри,насолоджуючись цим шаленим безглуздям-своэю солодкою смертю.

   А що то смерть?

   То тiльки слово.

    Значить,менi  однаково.

                                                             Лiда Жумай