Насправді Василь Шкляр зробив велику послугу багатьом українським читачам, відмовившись від Шевченківської премії.
По-перше, зникла навіть мізерна вірогідність того, що цей роман хоч коли-небудь потрапить до шкільних підручників із літератури. По-друге, створено прецедент: тепер черга за паном Яворівським - час вшанованому радянською владою письменникові «повернути» лауреатство 1984 року за «Вічні Кортеліси» - уявляєте, який це буде громадянський вчинок? По-третє, можливо, нарешті в Україні з’явиться передумова для створення своєї Букеровської або Гонкуверської премії, адже лауреатів Шевченківської інколи через Google важко знайти, не те що згадати хто вони такі.
Російський математик Гріша Перельман пішов за грибами замість того, щоб отримати мільйон доларів за вирішення «проблеми Пуанкаре». Василь Шкляр пішов ще далі: своїм патріотично безкорисливим кроком він довів всьому світові, що птіцам гроші не потрібні, що клас ссавців за ідею такі так, існує. Та що там казати, адже ні тобі боргів через рулетку як у Достоєвського, ні необхідність піклуватися про чисельних родичів як у Чехова, ні мрій про власний хутір як у Шевченка. Щаслива та самодостатня особистість. Для повного людського щастя не вистачає дрібнички - голови Табачника, міністра освіти і науки. А освіта і наука - саме ті царини, до яких відносяться і Циля, що пісяє, і селючка, що пахне орхідеями.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.