Катування підозрюваних – норма чи злочин?

Як у підозрюваних міліція домагається визнання злочинів? Методів є багато, але про один з них у народі іде особлива слава.

         Як у підозрюваних міліція домагається визнання злочинів? Методів є багато, але про один з них у народі іде особлива слава: підозрюваних просто б’ють поки не зізнаються. Нерідко трапляються випадки, коли катуванню піддаються ні в чому не винні люди, що під міцними ударами в потрібні місця, визнають злочини, яких не робили. В усякому разі даний метод не допустимий, бо правоохоронці таким чином самі стають злочинцями, порушуючи закон.    

 Київ, Житомир, Донецьк, Закарпаття – ось далеко не повний перелік  регіонів, звідки останніми роками надходили повідомлення про міліцейські катування підозрюваних.

Найбільш гучним випадком за роки незалежності України стала історія в  Макіївці: у 2000 році «правоохоронці» цього міста затримали жінку, яку фізичними тортурами примусили зізнатися у вбивстві. Її засудили до сім з половиною років позбавлення волі. Пізніше були затримані справжні вбивці, а незаконно засуджену жінку відпустили на волю. В тюрмі вона захворіла на туберкульоз і, звільнившись з «зони», невдовзі померла, залишивши сиротами трьох дітей.

На жаль, деякі громадяни навіть не знають, що фізичний тиск міліції на підозюваних – це протизаконно. Стаття 28 Конституції України досить чітко окреслює заборону на такі дії: „Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню”. Про це також йдеться у статті 5 Загальної декларації прав людини, а також обумовлене статтею 373 Кримінального кодексу України.

Мусимо визнати, що серед правоохоронців є й чесні, справедливі, законослухняні люди, яким честь і хвала. На таких ще тримається наша міліція. А місце псевдо-правоохоронців зовсім в іншому місці, щоправда, далеко з відділку йти не треба – кажуть, за решітки можна сісти у будь-якому з них...