Державна система біологічної безпеки України

Існуюча в Україні система біологічного захисту не в змозі повною мірою забезпечити проведення протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях, в тому числі при протидії біологічному тероризму

Політика України в галузі біобезпеки є частиною державної політики в галузі охорони здоров'я та охорони довкілля з позицій концепції стійкого розвитку. Державна політика в цих областях ґрунтується на фундаментальних принципах, закріплених у ряді міжнародних договорів, Стороною яких є Україна, а також у відповідних нормативно-правових актах.

В рамках відповідних ініціатив української сторони щодо запобігання розповсюдженню біологічних компонентів у 2001 році Сполучені Штати Америки запропонували Україні фінансову та матеріально-технічну допомогу з метою посилення фізичного захисту об’єктів Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства аграрної політики України,  проведення спільних наукових біологічних досліджень задля запобігання біологічним загрозам.

Основна мета України в галузі біобезпеки полягає в тому, щоб, з одного боку, створити умови, що дозволяють в максимальному ступені використати досягнення сучасної біотехнології, сприяти розвитку генної інженерії як одного з пріоритетних наукових напрямів, а з іншого боку, гарантувати безпеку здоров'я людини і довкілля (включаючи збереження і стійке використання біологічної різноманітності) при здійсненні генно-інженерної діяльності, впровадженні нової біотехнології, споживанні їх продуктів.

Терористичні акти змусили світ більш пильно і серйозно поглянути на проблему забезпечення безпеки населення. Події з розсилкою листів, що містять збудника сибірської виразки, підтвердили підозри про можливість застосування терористами зброї масового ураження, в даному випадку біологічної.

Конвенція „Про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення” заборонено виробництво та використання бактеріологічної (біологічної) зброї.

До останнього часу ця Конвенція дотримувалася усіма державами. Проте відносна доступність біологічних агентів (особливо природних збудників інфекційних захворювань), їх низька вартість, легкість застосування і масовість ураження, а також тяжкість наслідків і труднощі виявлення виконавця роблять їх украй привабливими для використання в якості біологічної зброї.

Класичні біологічні агенти (БА) та засоби їх застосування розглядаються на основі 3 технологічних категорій, з урахуванням цілей терористичного застосування і типів діючих терористичних груп по 10 тактичним параметрами.

Низькотехнологічні БА вносяться в їжу або у воду, викликаючи харчове отруєння. Високотехнологічні БА можуть застосовуватися для зараження великих площ. При цьому БА, як правило, знаходяться в аерозольній формі.

БА на основі мікробіологічних технологій – це, наприклад, штучно модифіковані бактерії, резистентні до дії будь-яких відомих антибіотиків, або віруси, більш стійкі до факторів навколишнього середовища.

Розвиток молекулярної біології, мікробіології, генної інженерії дозволяє одержувати для потреб охорони здоров'я, сільського господарства, харчової промисловості нові види біологічних агентів.

Однак ці ж досягнення можна використовувати в антигуманних цілях, застосувавши отримані біологічні агенти в якості новітніх видів біологічної зброї.

Ефективність заходів щодо захисту від терористичного застосування небезпечних патогенів і мінімізація збитку визначається, в першу чергу, своєчасністю вакцинації значних контингентів населення та готовністю медичної служби до здійснення лікувальних і санітарно-епідеміологічних заходів в осередку ураження.

Існуюча в Україні система біологічного захисту не в змозі повною мірою забезпечити проведення протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях, в тому числі при протидії біологічному тероризму. Виходом із ситуації, що склалася, є випереджальний розвиток біотехнологій. До початку 90-х років їх створення було однією з пріоритетних галузей України. Проте сьогодні ми втратили свої позиції в цій сфері і її необхідно розвивати прискореними темпами.

Крім біотероризму до основних джерел біологічної загрози можна віднести:

·     природні та генетично модифіковані збудники інфекційних захворювань, в першу чергу, природно-осередкових, „виникаючих” і „знову виникаючих”;

·     неконтрольоване транскордонне перенесення і інтродукція чужорідних видів, включаючи генно-модифіковані організми і корми, отримані на їх основі;

·     неконтрольована генно-інженерна діяльність і генотерапія;

·     техногенна діяльність;

·     неконтрольоване клонування людини і тварин.

У вересня 2002 р. Україна приєдналася до Картахенського протоколу по біобезпеці до Конвенції про біологічну різноманітність. У 2007 році Верховною Радою України прийнятий Закон „Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”. Проводитися постійна робота по вдосконаленню існуючого законодавства, розробці нових нормативно-правових актів в галузі біобезпеки.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що відсутність в країні інтегрованих автоматизованих банків даних, що характеризують хімічні та біологічні загрози, не дозволяє забезпечити ефективне планування комплексних заходів протидії таким загрозам. Це знижує ефективність державного управління та регулювання в галузі забезпечення безпеки населення, інших об'єктів біосфери і техносфери в умовах наростання загроз хімічного і біологічного характеру.

Таким чином, у разі невикористання програмно-цільового методу з високою ймовірністю прогнозується розвиток ситуації, яка характеризується:

·санітарно-епідеміологічним і екологічним неблагополуччям;

·втратами людського капіталу та валового внутрішнього продукту;

·неефективним використанням коштів бюджетів різного рівня і господарюючих суб'єктів для вирішення пріоритетних завдань щодо забезпечення хімічної і біологічної безпеки;

·утрудненням виконання міжнародних зобов'язань через відсутність гармонізованих підходів до забезпечення хімічної і біологічної безпеки;

·зниженням інвестиційної привабливості країни та окремих її регіонів.