Спорідненість фашистського та комуністичного режимів і державна зрада Сталіна

Тоталітарні режими в будь-якій країні отримують владу виключно завдяки переворотам та злочинам проти людства.

Так склалося із трагічно відомими режимами 20-го століття.

1917 рік. Організація більшовицького перевороту в Російській імперії під ленінську пропаганду, по абсолютно надуманій причині. Сотні тисяч громадян імперії, в першу чергу інтелігенція, духовенство, стали жертвами троцьких, кагановичів, беріїв і ін. карателів. Більшовики (згодом комуністичні злочинці) будували свою діяльність на знищенні цілих класів, що потенційно були «небезпечними» для їхньої влади. Очевидна орієнтація на тотальний контроль над територіями та експлуатацію ресурсів.

1933 рік. Перемога на виборах у Бундестаг НСДАП Гітлера після організації масштабних пропагандистських кампаній в Берліні. Початок масових репресій в Німеччині, яка опиралась насадженню злочинної ідеології, але була приречена стати жертвою маніакальних амбіцій фюрера. Тотальна нацистська та фашистська пропаганда (світле майбутнє =)))) насправді лише прикривали реальну анти людську сутність режиму. Спалювання книг, еміграція вчених, культурних діячів, письменників – все до болі нагадувало ситуацію в Російській імперії. На фоні утопічних, але популістсько-солодких гасел, відбувались культурні геноциди в двох державах. Суть тоталітарних режимів в бажанні контролювати не тільки ресурси, але погляди і ідеї людей. Антилюдська суть двох ідеологій роблять їх спорідненими, а конкуренція двох людожерів носила скоріше особистісний характер. 

Починаючи із 20-их років минулого століття СРСР всупереч міжнародних угодам починає масштабну співпрацю у військовій сфері із післявоєнною Німеччиною, що переживала колосальну економічну депресію. Поставки металу та співпраця в галузі воєнної інженерії – повністю доведений факт, який відбувався на фоні обмежень, прописаних у Версальському договорі. Сталін нормально відносився до популяризації націонал-соціалізму в країні та спочатку подумував навіть співпрацювати з ним для пропагування ідей інтернаціоналізму, що свідчило про неадекватність вождя красних. Фінансування нацизму із того самого джерела, що і більшовицького перевороту – доповнювали картину. Всі міжнародні політичні заяви та зустрічі, що відбувалися в той час абсолютно розходились із фактичної реальністю. Керівництво СРСР робило все для наближення катастрофи. Масштабна мілітаризація економіки СРСР чітко свідчать про це.

Вся політична метушня західного світу та «критика» гітлерівської воєнної потужності нагадували театральну постановку, що ще більш впевнило фюрера в правильності власного шляху.

Офіційне протистояння двох нібито зовсім різних ідеологій – насправді лише частина задуманого сценарію. Дві ідеології та способи їх насадження мали набагато більше схожостей, ніж  відмінностей. Тенденції взаємовідносин двох диктаторів набували химерних рис. На фоні розгортання протистоянь реальна співпраця, яку лобіювало найвище керівництво компартії продовжувалась, що вело до подальшого зростання військової потужності Німеччини. Сталін робив все, щоб антислов’янська суть фашизму не була виявлена.

Пакт про ненапад між імперіями однозначно свідчив про імперські амбіції двох наддержав. Проте формальність цього договору була очевидна. Багатомільйонні кредити Бундесреспубліці від західних банкірів вимагали від Гітлера реалізації намірів про перерозподіл території Європи. Безумовно, ідеї нового порядку у світі носили пропагандистський і відверто парадоксальний характер, але напад на СРСР був основною ціллю Вермахту. З іншого боку, масштабна мілітаризація економіки СРСР, формування надпотужного наукового комплексу та воєнних розробок – свідчення таких самих територіальних претензій Сталіна. Жоден пакт вже не міг відвернути неминучого. І тут постає чи не найголовніше запитання  Великої вітчизняної війни: чому Сталін, знаючи про незворотність майбутньої катастрофи, що розгорнеться на території СРСР і України в першу чергу, не зробив майже нічого для недопущення такого сценарію? Чому не використав надпотужний воєнний потенціал держави? Хтось може закинути, що Сталін намагався не допустити конфлікту шляхом дипломатичних кроків. Але точно так само можна вважати реальним запобіганням 2-гій світовій підписання Мюнхенського договору та політичну балаканину Великобританії в час експансії Німеччини на   територію Чехословаччини.

Перші 1,5 роки Великої вітчизняної війни відомі як тотальний провал радянського військового керівництва, що майже нічого не робило окрім форсованого відступу та знищення великої кількості мирних поселень після себе. В чому причина? Дуже просто. Керівництво не отримувало практично жодних вказівок від красного вождя стосовно ходу війни, тактики і стратегії. Це породило хаос серед польових командирів та відкрило очі багатьом солдатам ЧА на суть сталінізму. Було враження, що Сталін просто втік. Саме це дозволило реалізувати бліцкриг до самого Сталінграду. Державна зрада Сталіна та керівництва Компартії – причина затяжної війни двох режимів. А де була допомога США в цей фатальний період? Вона почала надходити вже після Сталінграду, коли хід війни було раптово переломлено.

Розколи в самій ЧА, масові народні ополчення, перехід червоноармійців на сторону вермахту, діяльність ОУН – результат ненависті слов’янських народів до комуністичних катів, що парадоксально допомогли Вермахту нищити слов’ян. СРСР вже тоді потопав в крові невинно вбитих, засуджених,  замордованих. Вони знали, що товаріщь Сталін ні в що не ставив їхні життя, розуміли, що воюють за злочинний режим. Для Сталіна винищення таких народних ополчень, «зрадників», що перейшли на бік ворога, була ще одна можливість здійснити «чистку» народів СРСР та зміцнити свою «червону» владу. Розстріли червоноармійців, жорстоке полювання на ОУНівців, висилання в концтабори фронтовиків, що тільки що повернулись (!) – чітко вписуються в цю концепцію.

Два режими в однаковій мірі спровокували світову катастрофу, в однаковій мірі винні в мільйонних жертвах слов’янських народів, яких вони люто ненавиділи. А червонопрапорні дійства окрім про вокативної суті та популізму несуть ще один важливий посил для нас – окупація України продовжується спадкоємцями комуністичних злочинців, але за допомогою більш модифікованих методів інформаційних та психологічних атак і маніпуляцій. І їхні «інтеграційні» наміри однозначно розходяться із потребами народу, повертаючи нас в ту чорну реальність.