Про анархію та монархію

У попередньому блозі (про ВО «Свободу») користувач «Не местный» задав запитання,

на яке я не змогла відповісти швидко і стисло. І тому  пообіцяла присвятити йому окремий блог.
Ось це запитання: «Вот как могут одновременно уживаться в голове инстинктивное недоверие к любой власти с верой, что какой-то очередной выбранный президент может все изменить? И потом, допустим вам может какой президент и понравится, когда будет заставлять делать то, что вы и сами хотите. Но ведь будут такие, которым наоборот. Как тут быть со свободой, которой вам/им так не хватает?».
Скажу чесно, що однозначної відповіді не маю. Нижче наведені міркування, які є тільки поступом до відповіді. Блог був написаний в режимі мозкового штурму, тому всі гіпотези які приходили, записані. Навіть безглузді на перший погляд. Тому буду рада ідеям, провокаційним запитанням та контрверсіям від блогерської спільноти.

1 гіпотеза (психологічна). Повага до влади та фігури, яка її уособлює, ґрунтується на повазі до батьківських архетипів батька та матері. Фігура батька з усіма владними повноваженнями для нормального розвитку людини має бути прийнята та інтегрована у внутрішньому світі людини. А для завершеної інтеграції треба пройти декілька етапів: безперечне обожнювання, ототожнення, підлітковий бунт та відторгнення батьківських традицій, опанування власних границь з наступним прийняттям батьківської фігури на новому, більш високому рівні.
Для дорослого прийняття є характерним усвідомлення слабких сторін та спокійна реакція на них (без істерик, звинувачень та скидання з трону). Поряд з тим присутня і повага та опора на сильні сторони, вміння приймати допомогу і захист. А ми з більшістю  наших президентів проходимо  шлях до підліткового бунту (у кращому випадку). Витрачаємо свій час, однак до рівня дорослих взаємовідповідальних стосунків так і не доходимо. Така культуральна особливість українців?

2 гіпотеза (марксистська). Коливання від анархії до прагнення сильної руки (у тому числі і царської) є циклічними і підпорядковуються законам маятника, або спіралі. Занадто сильний перекіс в одну сторону неминуче породжує рух у протилежному. І десь посередені розташовується золота середина, яку ми бодрячком проскакуємо кожен раз у цих безкінечних коливаннях… Після Гуляй-Поля – червоний терор, після Джугашвілі – Хрущов, після Юлькиного безладу – овощна стабільність… Ця гойдалка неодноразово «розважала» українців, хоча розваги часто-густо були кривавими на обох полюсах. Недаремно кажуть: «Крайності на полюсах сходяться».

А ми у своїх пошуках кращої долі кожен раз про це забуваємо. А до чого тут монархія, коли царя вбили? Мені здається, що владна фігура, яка претендує на абсолютну владу, свідомо або підсвідомо прагне досягти рівня монарха із абсолютною владою . А по-друге, то і не наш цар був, а російський. Можливо тому так росіяни тужать за сильною рукою та майже коронують своїх альфа-мосьок через провину за страчену по-звірячому царську родину. А українська традиція – виборне гетьманство та вічове управління громадою. З притаманним правом громади запитати свого обранця: «Що ти зробив для нас?». Тому при однакових стратегіях у Путіна рейтинг росте, а у Януковича – пада.

3 версія (історико-культорологічна).  Впродовж тривалих часів на цих землях збиралися втікачі-любителі вільного життя, для яких сама ідея абсолютної влади над ними є протиприродною та неприйнятною. І споконвіку були бажаючі приборкати різними способами цей люд. Приборкати шляхом війн, голодоморів, репресій, знищення еліти народу. Завдяки чому над фігурою «володаря влади»  утворився ореол хижака-гнобителя. І яка б фігура не потрапляла у владне  поле, вона отримує весь негатив, накопичений попередниками. І народ відіграє сценарії, які дозволяли зберегти культуру і традиції протягом багатьох століть. І ця стратегія містить у собі різноманітні способи протистояння владі (ухиляння, саботаж, відкрите протистояння тощо..).

4 версія (політтехнологічна). Політтехнологічні стратегії напередодні виборів спрямовані на виявлення ідеального уявлення певної категорії виборців про президента та продаж саме ОБРАЗУ, а не реальної людини. А ідеальна картинка вона ж ніколи не витримує зустрічі із реальністю. Саме у цьому трагедія східняків, які голосували за Януковоча, бо  увірували в ідеальне.  Тому до тих пір, поки політики продають саме образи, а не реальні наміри та дії, виборець приречений на розчарування.

5 версія (езотерична). Включила і її, хай буде. Тут в одному з блогів автор (не пам’ятаю хто саме) писав про вплив періоду переходу Київської Русі від язичництва до християнства. Через смерті людей, знищення старих богів та капищ, гоніння служителів цим землям та правителям було виголошене прокляття, яке заважає стати процвітаючими та заможними жителям цих земель. Діє це , не діє – не знаю. Однак внутрішній груповий інтериорізований конфлікт між старими та новими богами теоретично може проявлятися у вигляді неможливості обрати достойну владу, яку приймуть більшість жителів України. Адже анархія може бути розглянута, як процес руйнації  і втрати одного порядку без прийняття нового.

Це все, що спало мені на думку з приводу поставленого запитання. Поки що все…