Соромно….

Соромно жити у відсталій країні, соромно бути вихідцем із села, соромно розмовляти українською, соромно.

За що ще нам має бути соромно? І саме головне питання – чому і з якої речі?

Вікіпедія: "Стыд есть неудовольствие, сопровождаемое идеей какого-либо нашего действия, которое другие, как нам представляется, порицают».  Я могла б навести і більш розгорнуті  класичні визначення цієї емоції, однак не суть важливо. Основну ідею, я сподіваюся, ви вловили.

Чи справді ми маємо соромитися свого сільського коріння? Дурні, недалекі, брудні,  неосвічені…якими ще є вихідці та нащадки селян? Тобто ми з Вами? Не боюся помилитися, що більшість блогерів можуть легко знайти у своєму родословному дереві цих «недалеких та неосвідчених селян». І тому, аби не бути меньшовартими давайте швиденько (якнайшвидче) опановувати  міські  манери. Проня Прокопівна, привіт Вам від нас!

Сором і почуття провини тісно пов’язані між собою та часто становлять основу заниженої самооцінки людини, групи або навіть нації в цілому. Чи маємо ми вестися на такі уявлення реакцій оточуючих про нас?    

Якось без мене. Я вдячна моїм бабусям за мудрість та доброту, якою вони зі мною ділилися. За життєву силу, яка надала їм змогу виростити та вивчити моїх батьків, незважаючи на голод, репресії, кріпацтво та роботу за «паличку», війну. І дідусям вдячна, хоча і не знала жодного з них.

Людина, яка соромиться своїх предків – кастрат. Нація, яка соромиться своїх предків – недонація, приречена на копіювання «прадвинутьіх».

Якось без мене грайтеся в ці ігри. Нічого, окрім вдячності та теплоти до своїх сільських коренів я не відчуваю.