До 20-річчя сучасного боксу в Україні.

Ринг слави.

Центром гуманітарного простору будь-якої країни світу, за правило, служать наука, мистецтво, спорт. Все інше є подальшим процесом продукування нових тенденцій. Від успішності зростання науки, мистецтва, спорту залежить суверенітет держави, її міжнародний авторитет. Держава виступає замовником наукового, мистецького та спортивного продукту і на конституційних основах повинна  забезпечувати відповідно запиту всі технологічні умови створення готової продукції у вигляді наукового феномену, мистецького шедевру, спортивного досягнення.  Три грації державності є фактом поточного та образом майбутнього життя.

Для України 1991 року радянська спадщина виявилась багатогранним фундаментом подальшого суверенного буття. Для нової формації основним завданням виявилось відтворити інтелектуальний перехід від кількісного накопичення сотень – тисяч заводів і фабрик до якісного виробництва готової продукції. Для такої доленосної ходи потрібно було забезпечити в першу чергу найкомфортніші умови для науки, яка видавала би ефективні розробки промислового прогресу, для мистецтва, яке виконувало би соціально-психологічні функції за для морального здоров’я нації, а спорт перетворював би мільйони людей на фізично загартований народ. За перші п’ять років юридична незалежність перетворювалась би на фактичну самостійність, а перед геніями української науки, мистецтва та спорту світ знімав би капелюхи. Національна ідея в стислому вигляді! За цим коротким переліком вкрай актуальних напрямків діяльності відкрився би неосяжний простір цікавих і корисних справ.

Двадцятирічний стаж існуючої держави примушує озирнутись навколо для об’єктивного аудиту діяльності держави в Україні, і прийти до висновку у відсутності нобелівських лауреатів і присутності академіків Національної академії наук, які заперечують здатність українців до створення власної держави, митці здобувають лаври в далеких краях, а спортсмени, дякуючи вольовому характеру і психологічній витривалості, найменше помічені в міграції, а навпаки, намагаються досягнути найвищих результатів як в Україні, так і за її межами.

На відміну від недалекого історичного минулого, де гаслами служили заклики до безкоштовного ентузіазму і здичавілого альтруїзму, в повітрі витають інші агітаційні матеріали діаметрально протилежного змісту. Державні організації, зокрема, спортивні, визначають грошові заохочення відповідно до статусу змагань. Якщо місцеві змагання керівний апарат обмежує грамотами та медальною штамповкою, то переможці міжнародних змагань під державними прапорами країн-учасниць розраховують на грошові винагороди з призового фонду турнірів, і затамувавши подих, чекають на обіцяну національну валюту.

За двадцять років існування держави в Україні відсутність достатніх бюджетних коштів на розвиток масового та великого спорту є звичайною справою. Керівники спорту радять громадським спортивним організаціям шукатиспонсорів, які  зобов’яжуть себе фінансовою підтримкою перспективних  спортсменів і тренерів або зірок спорту. Виникає зачароване коло, з якого спортивний світ України не здатний вирватись. Нульовий цикл спонсорів не цікавить, що є істотним. Безумовна, це площина діяльності державних організацій, і саме вони повинні вкладати кошти в масовий спорт, де з’являються золоті зернятка майбутнього зоряного небосхилу. Ще на місцевому рівні районні, міські, обласні адміністрації повинні фінансувати всю пострадянську систему ДЮСШ, дбаючи про майбутніх носіїв слави України.

Про це знають республіканські спортивні федерації, які складаються з місцевих осередків і повинні чимось допомагати своїм виробникам спортивних досягнень. Постає питання: чим ?  Відповідь – одна: грошима. От з цього місця ми розпочнемо детально розглядати діяльність республіканських спортивних федерацій, тому що саме вони опиняються між скаредним державним замовником і вимогливими регіональними колегами – фабриками масового та великого спорту – які за мізерні членські внески розраховують торувати шлях до Олімпійських ігор. Серцевина спорту – тренери – мало цікавляться причинами і наслідками помилкового оточення, але вони щомісячно зустрічаються віч на віч з зростаючими фінансовими обмеженнями в забезпеченні кузні спортивних кадрів, а федерації витрачають час на донкіхотство в пошуках грошового мішка або м’ятого гаманця, розуміючу безмежну безвихідь. Особливо при відсутності розшитої золотом, сріблом і бронзою історії роду і виду спорту. Проте кожний вид спорту здатний до змагального видовища, але не всі володіють історичною гучністю.

чемпіон Олімпійських ігор Володимир Кличко

Бокс, який ніколи не зрадив собі у глибокому трагічному змісті і яскравості переможної миті здійнятої вгору бійцівської рукавички. Сучасний бокс не тільки не втратив своєї легендарності, а навпаки, все більше набуває міфологічного сяйва, і це стосується перш за все так званого аматорського боксу, який набирає з кожним роком популярності, особливо під час континентальних і світових змагань. Хіба що інформаційні подачі програють у порівнянні з професійним шоу боксом, та впровадження формату WSB – Всесвітньої Серії Боксу – являють в боксерському світі нове бійцівське явище, за нашою термінологією, «професійний олімпійський бокс».

АІБА під керівництвом президента доктора Цзинь-Куо Ву, майстра менеджменту по походженню, круто повернув корабель архаїчного боксу з шлейфом кланових зіткнень в напрямку культурної цивілізації, і як прогнозований результат прямування від боксерської (аматорської) субкультури до світової культурології в спортивній діяльності – боксерської культури. АІБА подає приклад федераціям десяткам боксерських країн в проектуванні розвитку олімпійського боксу і ставить конкурентні вимоги перед своїм товариством, ототожнюючи перемоги в рингу з розвитком безпосередньо боксерської справи на фундаменті менеджерських технологій.

Національна збірна України з боксу

Запропонована модель менеджменту існування та розвитку , за нашою термінологією, «олімпійського боксу» вимагає якісного продовження діяльності серед світового співтовариства, зокрема, в боксерській державі Україні. Це значить, що президент ФБУ повинен наслідувати директивний менеджмент в справах республіканської організації, яка на підставі Угоди з Міністерством у справах спорту, виконує професійні зобов’язання в досягненні високих показників на міжнародних турнірах, де серед різноколірної палітри державних прапорів співіснує український стяг. Існуюча стереотипна практика відтворює виробничі відносини між державою, яку цікавлять державні пріоритети, та громадською профільною організацією, яка, в свою чергу, виробляє високопрофесійний продукт європейської та світової якості. Кадрове питання спортивного менеджменту особливо загострюється при вирішенні пікової ситуації: Хто виконуватиме провідну роль лідера української боксерської співдружності? Що виявиться запорукою виконання зобов’язань перед регіональними боксерськими осередками, Міністерством у справах спорту, Європейською Конфедерацією Боксу, Міжнародною Асоціацією аматорського боксу?

На протязі двадцяти років «госпрозрахункової» історії України всі спортивні галузі навипередки шукають патронів, щоб за їх заряд кулею вилітати на міжнародні змагання, а повернувшись звітувати чи-то плакальницями, чи-то на коні «знай наших»!

Федерація боксу України здатна виставити портретну галерею президентів Федерації, які мають причетність до здобутків та втрат українського олімпійського боксу. З точки зору спортивного менеджменту розглядати діяльність кожного з них було б не зовсім коректно, тому що спортивний менеджмент настільки складна наука, наскільки вона проблематично існує в Україні або переконливо діє за її межами. Все одно менеджмент як такий передбачає не тільки керувати потенціалом, а найперше скласти концептуальну програму, прокласти шлях до визначеної мети і піднятись на боксерський Олімп в сяйві прожекторів під переможну гамму медалей. Залишимо позаду мало відому науку перемагати «спортивний менеджмент» і значно скромніше визначимо пріоритети президентів Федерації боксу України, яка своїм ратним прикладом вийшла далеко вперед порівняно до інших побратимів в спортивній діяльності, і заслужено має право посідати почесне місце в авангарді українського спорту.

До цього часу жоден з президентів ФБУ не займався власним рейтингом, і традиційно президенти не втручались в суто боксерські справи  авангарду – збірної команди, а лише дбали про матеріально-технічне та фінансове забезпечення кращих боксерів України.

Це вперше аналітика боксу намагається вивести коефіцієнт корисної дії президентів ФБУ, виводячи час керівництва з формального часового виміру, а більше посилаючись на зовнішні обставини вкрай складного буття в Україні, і не тільки спортивного. Значно цікавіші висновки з’являються у порівнянні  професійної дистанції (боксерської біографії) президентів до ареалу боксу.

Серед численних президентів ФБУ з тривалим чи короткочасним терміном посідання почесного місця справжніми боксерами були Микола Славов, Дмитро Єлисєєв, і нині діючий Володимир Продівус, а найвищі здобутки українських боксерів на європейській та світовій арені припали на час президентства Анатолія Голубченка та Володимира Костеріна. Треба зазначити, що всі президенти ФБУ не вклались в чотирирічний термін олімпійського періоду з несхожих об’єктивних причин. Хитка поверхня активної діяльності на нестабільних теренах України примушувало перших осіб ФБУ згортати свою діяльність, але розуміючи, що все ж таки в перемогах наших бійців екстра-класу є їх злиток з бронзи, срібла та золота.

Статистичне спостереження виводить вперед Анатолія Голубченка та Володимира Костеріна, додатково нагадуючи про 2 – 3 роки плідної роботи в Федерації боксу України. Ми беремо за основу європейські та світові змагання в борні за право виступати на Олімпійських іграх.  Заслуга Анатолія Голубченка досягає 15 медалей різного ґатунку, охоплюючи чемпіонат Європи – 2000 та Олімпійські ігри – 2000 в Сіднеї, а також феноменальний виступ наших боксерів на чемпіонаті світу – 2001 у Белфасті.

Було б добре, щоб президенти Федерації боксу України мали б свою гірлянду копій континентальних та планетарних нагород. З-за ініціативи першого віце-президента ФБУ Ігоря Гайдамак існує боксерська геральдика, і нею нагороджуються діячі українського боксу, та медалі чемпіонів та призерів престижних змагань, хай копії, значно ближчі за символічною конкретикою до вагомого внеску першої відповідальної особи Федерації в історію українського боксу.

Фавор Володимира Костеріна полягає не тільки в кількості нагород українських боксерів, але і у вирулюванні на широкий і свідомий шлях олімпійського боксу, прокладаючи стезю менеджменту в його головній задачі, висловлюючись технологічною мовою, у виробничих стосунках відповідно до здібностей та реальних заслуг спортсменів, тренерів, регіональних керівників осередків. А щодо зіркового шлейфу Володимира Костеріна, то в його президентській скарбниці 15 медалей за три роки керівництва справами боксерської галузі українського спорту. Одними з найяскравіших сторінок, без сумніву, в боксерській біографії Володимира Костеріна виявились п’ять золотих медалей на чемпіонатах Європи – 2006, 2008, а також золото Василя Ломаченка на Пекінській Олімпіаді.  Вперше за другу половину ХХ століття та 10-річчя ХХІ-го в Україну на законних підставах прибув найвищий символ світової боксерської слави – Кубок Вела Баркера.

Володимир Костерін вперше порівняно до попередніх топ-менеджерів визначив для себе сенс надзавдання, і ототожнив його з своєю безпосередньою практичною діяльністю, яку треба узагальнити в значенні прогресивних технологій. Людина, яка має розвинуті здібності передбачати безпомилкові перспективи, існує  у багатогранному просторі гуманітарного світу і проливає світло на широчінь технократичних  напрямків, виробляє оптимальні процеси зближення людської особистості до певних технологій розуміння себе та навколишнього середовища. Від екології природи до екології людської психології – це тактика і стратегія одного з лідерів зеленого руху в Україні, Європі та світі.

Запрошення Володимира Костеріна на громадську посаду президента Федерації боксу Україні вперше в боксерському середовищі набуло врівноваженого синтезу, як ми казали, гучності історії українського боксу і відомого діяча соціокультурного руху. Уміння побудувати конструкцію поважних взаємних відносин в міжособовому просторі, де існує виправдана зірковість і конфліктність через відсутність об’єктивного розуміння причин і наслідків, дала свій позитивний результат у вигляді мідних труб слави. Володимир Костерін неодноразово на зустрічах з провідними боксерами значно більше приділяв уваги не спеціальній психології боксера, а життєвій позиції, намагаючись надати спортивній успішності ознаки соціально актуальної людської особистості.

Сходження на український боксерський Олімп Володимира Продівуса, діючого президента ФБУ, також відбулось у 2008 році, і в аеропорту «Бориспіль» Василя Ломаченка зустрічали з почестями і Володимир Костерін, і Володимир Продівус, що означало передачу важкої шапки Мономаха від одного Володимира до другого Володимира. За два змагальних роки Володимир Продівус володіє вісьма нагородами, з яких особливо сяють золота медаль чемпіонату світу – 2009 Василя Ломаченка та срібна медаль чемпіонату Європи – 2010 Георгія Чигаєва.

2011 рік є двадцятирічним ювілеєм українського олімпійського боксу – сфери діяльності по виробництву спортивних досягнень світового рівня. Цей рік є ліцензійним для участі на Олімпійських іграх 2012 року в Лондоні. Для Володимира Продівуса, в свій час знаного боксера в Україні та СРСР, розкривається своя неповторна магістраль взаємодії з двома збірними командами України для участі в розиграші ліцензій до Лондона. Це також є новацією в сучасному українському боксі, адже був час, коли дефіцит боксерів світового класу не дозволив відтворити безперервність олімпійських нагород, проте європейське золото і світове срібло Олега Машкіна утримало внутрішній авторитет бійців, тренерів, керівників Федерації.

Боксерські турніри враховують командний залік, але пріоритет боксу в жорсткому індивідуальному протистоянні. Далеко від рингу спостерігає за боями своїх улюбленців президент Федерації боксу України. Його дружня посмішка, досвідчена порада, немалі кошти є відблиском в запланованих  медалях. Аверс заслуженої нагороди належить боксерові, реверс – тренеру, а гурт – президенту Федерації в оточенні Виконкому, Президії, тренерської ради та багатьох інших внутрішніх інституцій. От чому виникає потреба в дзеркальному відображенні в олімпійському сріблі президента ФБУ Миколи Славова, який доклав чимало зусиль для успішного виступу в Барселоні Ростислава Зауличного, велетенська фігура олімпійського чемпіона в Атланті Володимира Кличка  і згуртована міцність спритного Олега Кирюхіна в дружній посмішці  президента ФБУ Івана Дадіверіна. До 20-річчя сучасного боксу в Україні аналітика вистеляє червону доріжку до перших президентів Федерації боксу України, запрошуючи в ринг вітчизняної, європейської та світової слави.

Бокс Олімпу