Та дума - не про ту Неньку(Хата,бандура,-а де? Свиняча шкура...)

Можливо відповідь Сухоржевському і Колонтай (До майбутнього з'їзду працівників-пресвітерів освячено; підд'ячім і віддячим)

Здається у тій хаті
Біля річки,
Юдочки грілися
Від свічки.

Нічого ж там,
Не чути про "орало"
І батько сам
Не проспівав про "сало".

Тому й сім'я - уся,
Разом з банд -урою,
При світлі дня,
Проторгувалась шкурою.

Синочки виросли,
Як олухи борижні:
Навчились "клеять"
Циг"арки тільки книжні.

Чого Гірей із баржою
Заліз туди в болото?
Заївся кашою,мабуть,
Аж завернуло рота...

Одна надія -отих кацманів,
Провіре рекетня;
Бо звідки?!Гори шляп і лацканів,
А де?Бодай одна свиня...

Здається, у тій хаті,
Біля річки
Юдочки хитроляшні,
Гойдають язиками свічки.

Вони збирали речі
На Уманьський симпозіум,
А їх,під тихий вечір,
Заперли у консорціум!

А гази -буде вам!
Не металевий брухт;
Тут особливий кран
І унікальний нюх.(ТТ)

Тепер та хата -
На пагорбі,біля труби:
Там пересічне свято
Збирає "рила" і "горби".

Товста труба пішла
Крізь сінагогу -
Туди не піднімай в суботу,
Навіть ногу !

Смердить щоправда,
Ніби чадять кізяки,
Але так буде й завтра,
Вони позатикали, в вікнах сквозняки.

Тому Дніпрові кручі -у степу,
На хуторах розлогих,
Приходять в душі учнів,
Як дитинство босоноге...

У українців інша пісня:
Хоч степова,а хоч помісна;
Вона не висне павутиною у "ляті"
Її почуєш,зараз ти - на хлібожаті.
   (наприклад)

Слово.Вчила мати.

Вчила сина Василина,
Вчила словом,всим основам:
"Вітер розтріпає в сиву днину,
Душу,як легеньку одежину,
Сціпить очі і гортань,
Але ти стопу не завертай!
Стомлені і скошені поля,
Хай укриє молода рілля.
І не лютуй,коли у борозді,
Твій кінь потупить соловілі очі:
Хай відпочине серце у ярмі -
Короткий божий день,а потім
Нескінченні чорні ночі....
Бо тільки в небі чубиться вода,
А на землі-стікає вниз,до ями;
І все нутро пропалює сльоза,
На третій день,у цвинтарної брами.
Лише околиці свого села,
Горяче серце спеленають в стужу.
А квітка,що під вікнами цвіла -
Змайорить і знадіє твою душу.
Стоїть,засмучений малий,
Як остовпів,серед розвою,
І до самісіньких сивин -
Він закарбує матір молодою.
М. Гришуха