НАВІЩО БАНДАНІ БАНАНИ, АБО СМАЧНІ ЛЯПСУСИ ДЛЯ ВУНДЕРКІНДІВ

® Ольга Шуваєва, Володимир Верховець «Смачна абетка», Видавництво ТОВ «Septima» Макет, 2005 ©Вакуленко-К. Володимир

 
Зазвичай про дитячі книги говорять або добре, або нічого. Можливо, і я б не звертав уваги на різні ляпсуси, але цього разу просто не зміг змовчати. На даний момент мою увагу привернула книга харківського видавництва «Septima» (відповідала за випуск Н. А. Горборукова). Отже, до вашої уваги «Смачна абетка» авторів Ольги Шуваєвої та Володимира Верховця, хоча присутність другого автора починається не з обкладинки, як те прийнято, а лише з першої сторінки. Над книгою попрацювали художники, до яких не маю жодних зауважень, і макетувальник. Слухайте, а де ж коректор і редактор? Звичайно ж, добре, коли люди стараються бути українцями, але ж українську мову, коли ти працюєш у видавництві, а особливо дитячому, бажано знати досконало, а не «на рівні користувача»! У дорослій літературі я ще цілком нормально сприймаю поезію абсурду, але ж при чому тут маленькі дошкільнята? Читаю першого віршика – і бачу таке: «У Алусі – довгі коси, а в кишенях абрикоси. У Богданчика – бандана, він приніс їй два банана». Мене зацікавило: чому він не Алусі приніс банани, а бандані? Те, що «два банана» українською мовою говорити неправильно, – це вже загальна фраза, у книзі, до речі, немало таких ляпів, і про них надалі задля стислості переважно не згадуватиму. Говоритиму тільки про каверзи у змісті. Незважаючи на гастрономічні асоціації, на які наводить назва книги, олов’яну армію в наступному вірші вирішили не годувати (хай спочатку салют зроблять). Так само голодним лишився Арлекін – мабуть, акробатам рекомендується дієта перед знайомством з Барбі. Зате Гната Ганна так нагодувала галушками, що він, бідака, отруївся і «по ґаночку покотився». Читаю далі: «…Не злякають нас ті оси…» Що за «ті» оси? Про них до цього місця не згадується! Чому б не написати «люті», наприклад? Їжачок везе «голчастий піджачок» - а сам, очевидно, їде голяка? Та ще й з напханим сироїжками ротом співає пісеньку. Ото хороші манери виховуються в дитини! Більше того, згідно з думкою автора, «щоб бігти – дві ніжки, щоб їсти – дві ручки». А ложку з виделкою малюк хай закине в куток? Те, що вже згаданий їжак на повному ходу свого велосипеда зривав сироїжки, – про це вже взагалі хочеться сказати: «Діти, будь ласка, не пробуйте цього повторити самі!» Про сир автори писали, скоріше за все, під враженням від фільму «Матриця». Спочатку рахували дірки, знайшли їх чотири; дірки лишилися, але сиру не стало. Миші, котрі, очевидно, й з’їли сир, таки намальовані, але ж у віршику про них ні слова! Розгадку на віршик про тістечка я також знайшов за допомогою художника. Про хлопчика не говориться, але на малюнку він хитрувато очікує за шторами, коли ж Таня піде з кухні. Ведмідь з іншого вірша збирав каштани не до кишень, а у кишені. Що поробиш – у лісі неврожай на шишки! Те, що ніхто ведмедів у каштанових парках чи гаях не бачив, – то ще не так страшно, головне, що вірш не оригінальний, а переспіваний. Далі без зайвих слів цитую: «Юля мамі помагала обід (наголос у цьому слові падає так, що складається враження, що мама шиномонтажником працює!) готувати: тихо-тихо в ліжку спала, ще й приспала брата». Головна думка висловлена, може, й зрозуміло для дорослого, але як здогадатися про зміст Юлиної допомоги кількарічній дитині? І наостанок найсоковитіший ляпсус. Івасик у ролі чарівника показує фокуси з черевиком. Але які! «…Був порожнім черевик. Поплескав він у долоні – маки виросли червоні». Ви тільки уявіть! Черевик плескає долонями?! Ще не все – виходить, що черевик як був порожнім, так і лишився, бо квіти виросли бозна-де! Знову ж таки, ситуацію рятує художник. А то вийшла б якась наркотична маячня. Власне, якби я був директором інтернату для дітей з вадами зору, то побоявся б такі книги закупляти. Так і хочеться сказати: «Діти, ви ж розумні – самі домисліть сюжети, якщо вам у цьому не допомогли ні тато, ані матуся. А тим менше – автори книжки». Підводимо підсумки. Скільки у «смачній» книзі текстів про щось їстівне? Менше третини! Чим тоді виправдати її назву? У принципі, підхід був би непоганий, якби автори домислили до кінця сюжети. Узяли б орфографічний словник і вибрали б назви страв і продуктів на відповідні літери. А потім писали б текст. Заодно й мовних помилок позбулися б. Виграє книга лише тим, що є у ній усе-таки й справді цікаві та дотепні уривки, а не лише на домальовку художникам. Не хочу вже надто тиснути на видавництво та авторів, але на завершення цієї статті порекомендую: дитяча література не може бути даниною моді, вона має створюватися з натхненням і любов’ю до дітей, а не конструюватися за принципом: «На цій книзі ми точно заробимо!» Це ж усе-таки діти, і вони нам такого недбалого ставлення до себе в майбутньому не пробачать. Потім не нарікайте, що з дитини виростає не те, про що ви мріяли.