„Під синьо-жовтим прапором свободи З’єднаєм весь великий нарід свій”

(або роздуми про V-й Всесвітній форум українців)

Не думалось, що прийдеться писати на таку тему та ще й під таким кутом зору. Але від правди нікуди не сховаєшся. Отож, мова піде про V-й Всесвітній форум українців, що недавно відбувся у Києві, на якому була широко представлена як східна так і західна діаспора. Тобто, представники тієї частини закордонного українства, що нібито не забули звідки їхні корені, чиїх батьків вони діти... Звичайно, якщо людина відносить себе до певного етносу, який, окрім усього, має ще і державність, то згідно здорового глузду незалежно від місця проживання вона повинна бажати лише добра і спокою своїй прабатьківщині. Відповідно, якщо такий захід як Всесвітній форум українців повинен би привітати Президент України особисто. Так було б логічно і не виникало б ніяких питань...Але, але, але... Але питання виникло: чому ж все таки Президент України В.Янукович не привітав особисто згадане зібрання? І відповідь на це чому не заставила себе довго чекати. У пресі появилося Звернення до української громадськості в цілому світі (?) від Світової конференції українських державницьких організацій підписане керівництвом згаданої організації, зокрема, головою А.Лозінським, секретарем Б.Потапенком, та, як не дивно, скарбником О.Процюк-Чиж. Звернення настільки цікаве і насичене бажанням „добра” для України, що варто процитували кілька пасажів із нього. ...”режим Віктора Януковича проявив украй недемократичний, антиукраїнський та протизаконний характер, якому слід урешті покласти край”. А як же той народ, що проголосував за Президента України В.Януковича? Йому теж покласти край? Далі ці „достойники” пропонують таке ...”світ і міжнародне товариство повинно зайнятися захистом українського народу...”. тобто захищати український народ на зразок як в Іраку чи Лівії. Хіба можна сказати дохідливіше? Вони засвоїли одне: право сили сильніше сили права. У подальшому іде цілий план розгойдування суспільно-політичної ситуації в Україні. „Конкретно це означає влаштування вуличних демонстрацій-маніфестацій акцій громадянської непокори в Україні, подібні демонстрації проводити під режимними дипломатичними місіями по місцевостях світу, демонстративний вихід із зали під час виступу Віктора Януковича на V-му Форумі, відмову від будь-яких зустрічей, а також прийнять з чільними представниками цього режиму”. Нехтуючи українським законодавством пропонується підсилювати громадські структури та „громадянське суспільство”(?), у тому числі і фінансово. Та ще й контролювати куди і на що ці кошти будуть витрачатися. І так далі і тому подібне. Лише не зрозуміло, на перший погляд, яке відношення має цей документ до наведення ладу у державі та її розбудові. І щоб не виникало ні у кого сумнівів у кінці Звернення є такий кульбіт. „Поборюючи режим Януковича, ми... промощуємо дорогу кращого майбутнього нашого народу”. Про який народ іде мова можна зробити висновок з того, що жоден із підписантів не є громадянином України. Начитавшись цього звернення наші праволіберальні партійні вожді, не гаючи даром часу, створили Комітет опору диктатурі. Логіка, правда, підказує, якби в Україні була диктатура, або як її називають ну в таких дуже демократичних країнах нульова терпимість, то ці достойники вже займалися б фізичною працею на свіжому повітрі у місцях не так віддалених як добре охоронюваних. Натомість Президент України обраний народом України шляхом прямого голосування (не через представників!) і без сумнозвісного третього туру вніс до парламенту законопроект як невідкладний про статус закордонного українця, який покликаний урівняти представників діаспори і громадян України. Наприклад, закріпити за представниками діаспори право здобувати таку ж освіту як і ті хто живе в Україні. Планується створення відповідного державного органу, фінансованого з державного бюджету, який має здійснювати державну політику щодо закордонних українців. Дехто з учасників форуму пропонував включити до вищезгаданого законопроекту, нехтуючи Конституцією України, можливість обрання представників діаспори до Верховної ради України. Прочитавши це мені, грішним ділом, подумалось скільки „доброго” наварганили б автори вище згадуваного Звернення ставши депутатами вищого законодавчого органу держави. У свій час українська влада прийняла рішення про безвізовий режим із західними країнами так і не дочекавшись аналогічного кроку з їхнього боку і зовсім не було чути голосу української діаспори у цих країнах. У І.Ільфа і Є.Петрова є цікава порада: не треба боротися за чистоту, потрібно підмітати. Отож бо не треба захищати український народ, особливо, коли він цього не просить. Треба йому допомагати, а не закликати до міжнародної обструкції України. А допомагати є в чому. Наприклад, Світова конференція українських державницьких організацій могла б цікавитись, як живеться і чи ще живуть ті маленькі українці, що були усиновлені і вивезені на чужину. Бо ні попередня владна команда ні теперішня цим не цікавляться. Можна було б надати посильну допомогу тим українським заробітчанам, що виїхали у пошуках кращої долі у чужі краї і не знають ні тамтешньої мови ні звичаїв. Справжньою, а не на словах, допомогою був би постійний і переконливий голос діаспори щодо введення безвізового режиму західного світу з Україною. Не менш важливим внеском у розбудову України було б створення умов, щоб нинішні скоробагатьки не могли ховати награбовані статки закордоном та ще й отримувати там політичну схованку. Україна справді потребує допомоги, але справжньої, щирої. На закінчення хочу відмітити, що автори згадуваної мною заяви не дуже уважно читали Біблію. Бо якби читали, то знали б, що рекомендує у своєму посланні святий Петро римлянам. А рекомендує він таке: „Нехай кожна душа кориться вищій владі; адже нема влади, яка не від Бога; влади, які існують встановлені Богом. Тому той, хто противиться владі, противиться постанові Божій, а ті, що противляться, - самі викликають на себе осуд. Бо володарі не страшні для тих, що чинить добро, а для тих, що чинять зло. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і ти будеш мати похвалу від неї...” (Римлянам, 13.1-3). І насамкінець: „Тож не будемо більше осуджувати один одного, а краще судіть про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси.” (Там же, 14.13). Немає там і натяку про злочинну владу, якій конче треба покласти край. Отже, пора покласти край всяким роздорам і розхитуванням і всім щиро заспівати: „Боже великий, єдиний, нам Україну храни!”