(трек: Good Charlotte - We Belive)
… я не збагну в цьому житті двох речей… Осені й зірок.
… кінець літа, серпень вийшов на останній рівень. Ми його «сейв», але пізно. Літо, осінь, зима, весна… Рік за роком… «Сейви» і «ерори»… Холодні ранки і вечори… Вдихаю до потемніння в очах запах паленого та цигаркового диму… Очі до неба… Блакитне. Так давно не кидало дощем… Поплач.
Осінь. Згадується дорога до школи і ранець на всю спину… Тремтіння 1го вересня і захопленість дівчатами, що здавалися такими дорослими… 1ший курс і знайомства… Здоровенні щоки… А тепер мій одяг менший ніж в 11 класі… 4тий. Скоро зникнуть ті, хто був поряд 3ри роки… Зникнуть так само, як і ті, що були поруч попередні 11ть. Нові телефони й разом з ними – нові контакти, заходитимеш на «сторінки» й по фото дізнаватимешся, як у «друзів» склалося життя… Залишаються завжди умовності, зайво-необхідні речі і думки з фільтром… Залишається завжди осінь.
… їх безліч… Вони окидають поглядом половину кулі і закінчують життя самогубством, падаючи долі й даючи комусь надію на здійснення мрії… Я ніколи не встигав загадати бажання… Й досі не встигаю.
… мегаполіси, офіси, авто й багатоповерхівки… Торгові центри, телефони, фаст-фуди, люди-мурахи… Я дрібна мураха у величезному життєвому мурашнику… Мною керують інстинкти, без яких не вижити… Мною керує інстинкт, що допомагає жити. … це не корисливість і, навіть, не мрії про безтурботне життя… Інстинкт, що робить мене людиною… На інших просто ненароком наступають…
31 серпня 2011 о 3:05
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.