Вони йдуть у свою зону …

Можна без вагань сказати, що ратифікація угоди про ЗВТ означає для України лише одне – поступову і неухильну втрату економічного суверенітету, а в подальшому і державного.

Україна знову на перехресті шляхів, цього разу геополітичних. В цьому відношенні політика Януковича дуже схожа на кучмівську з її безсмертним «і вашим, і нашим». Перманентна відсутність чіткого зовнішньополітичного вибору свідчить про відсутність волі до нього. Це харатерно для політики популізму, котру провадить теперішня влада.

Свого часу Геракліт казав, шо не можна двічі увійти в одну ріку. Уряд Януковича думає інакше. Згідно з його планами, не лише можна, але і треба. Носом в одну річку, кормою корабля – в іншу.

Куди попливе таке судно, можна лише гадати. Однією частиною корабль на ймення «Україна» рухається до асоціації з Євросоюзом і майбутного членства, іншою – до зони вільної торгівлі в рамках СНД і Митного Союзу.

Як відомо, в Санкт-Петербурзі вісім країн СНД підписали договір про зону вільної торгівлі. Підписи поставили прем'єр-міністри Росії, України, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Вірменії, Молдови і Таджикистану. Угода почне діяти з 1 січня 2012 року, якщо буде ратифікована парламентами. Цей документ навіть з точки зору Азарова є недосконалим. І це м’яко кажучи. Про власне «свободу» торгівлі можна забути, оскільки складено досить великий список виключень із переліку безмитних товарів і послуг. До цього списку увійшли такі стратегічні як газ, нафта, цукор, спирт та труби дрібного діаметру. При чому з українського боку до списку виключень було внесено всього два пункти, а з російського – близько дев’яноста.

Угода є дуже сумнівною для України. Звичайно, українські виробники кондитерської продукції та підприємства металургії отримують ринки збуту. Ключовий інтерес – експорт цукру – буде реалізовуватись в межах нинішнього режиму . Це підтвердив навіть Азаров. Проте він знехтував тим, що українські виробники молочної продукції, котрі зараз перебувають на межі банкротства просто захлинуться від напливу дешевої білоруської продукції. І це лише один приклад.

Фактично, вступаючи до зони вільної торгівлі, Україна відкриває свої ринки, не пропонуючи чогось суттєвого і конкурентноздатного натомість. Крім того, ЗВТ СНД передбачає спрощення митно-тарифної, міграційної і візової політики. Можна без вагань сказати, що ратифікація цього договору означає для України лише одне – поступову і неухильну втрату економічного суверенітету, а в подальшому і державного.

Офіційна реакція ЄС була дивовижно спокійною: "Зона вільної торгівлі з країнами СНД прямо не впливає на наші двосторонні відносини". Звичайно, зона вільної торгівлі – ще не Митний союз, проте, його очевидний видимий провісник.

Європейські очільники не могли його проігнорувати, і 20 жовтня Україна та ЄС таки погодили основні параметри торговельної частини угоди про асоціацію. Проте без політичної частини угода ніколи в силу не вступить. А на сьогоднішній день основна вимога ЄС щодо дотримання основних демократичних прав і свобод, у центрі яких — права людини – в Україні брутально нехтується.

І як тут бути загнаній в глухий кут непродуктивної, буферної багатовекторності, Україні? Якщо влада продовжуватиме свою «темну гру», в України вже не буде вибору між Євразійським та Європейським союзом. Європейським партнерам врешті-решт урветься терпець – і Україна матиме тільки один шлях. Всидіти довго на двох стільцях, що роз’їжджаються в української влади не вийде.