ПРОГАЛИНИ ОСВІТИ

У 21-му столітті, на 21-му році незалежності України констатація зниження освітнього рівня стала звичною. Але зараз відбувається те, що перетворить повільне сповзання освітньої планки на обвал

З 1990 до 2010 року було закрито більше 9800 дошкільних навчальних закладів, понад півтори тисячі шкіл. Інтелектуальна еліта країни розділила долю більшості населення, два десятиліття балансуючи на межі бідності. Проте вчителі та викладачі по-благодійницьки завзято й жертовно продовжували підтримувати гідний рівень освіти в країні. Та з кожним роком це стає все складніше, бо терпець уривається... 

Випробування злиденною зарплатнею призвело до того, що ядром освітніх кадрів стали пенсіонери (близько 30% від загальної кількості працівників галузі). Старше покоління славиться досвідом і самовідданою працею, але не може похвалитися інноваційністю та мобільністю. Молодь, у свою чергу, отримавши педагогічну освіту, працювати за фахом не поспішає. І не дивно, адже навіть продавець або офіціант заробляє більше. Ті ж, хто попри все пішов до школи за покликанням, відчувають нескінченні фінансові труднощі. Викладачам постійно недоплачують, лише на «замороженні» Єдиної тарифної сітки вчитель вищої категорії щомісячно втрачає 700 грн, а доцент ВНЗ – 1100 грн. Вийти на високий кваліфікаційний рівень їм заважає нестача коштів на придбання наукової літератури, елементарну проплату Інтернету тощо. Для вчительського гаманця комп'ютер – предмет розкоші. Тому більшість із новоспечених освітян, настраждавшись, залишають педагогіку. Ось і виходить, що «стовпи» діючої системи – вчителі-пенсіонери. А куди їм подітися? Прожити на пенсію, меншу ніж половина жебрацького заробітку, неможливо. Та й передати кермо нікому.

Коли міністр освіти Дмитро Табачник заявляє, що в проекті Державного бюджету на 2012 рік закладено на потреби галузі майже 93 млрд грн, з'являється надія, що вдасться залатати хоча б наскрізні дірки. Коли Прем'єр-міністр Микола Азаров обіцяє, що заробітна плата вчителям в наступному році підвищиться на 20%, освітяни починають міркувати, на що цю надбавку витратити: чи то взуття купити, чи то нетбук у кредит взяти. Більше того, вчителі навіть вірять, що обіцянки Уряду вже в другому семестрі цього навчального року будуть виконані. Адже рік – передвиборний! Двохмільйонна освітянська громада разом з повнолітніми домочадцями перетворюється на цілу армію, яка переважає за кількістю прихильників партії влади. Ось чому педагогів дратувати невигідно. Але, напевно, не всі це розуміють.

Один із зашморгів Пенсійної реформи накинуто на шию вищої освіти України. І зниження науково-педагогічної пенсії з 90% до 80% від зарплати – це найменше з лих. За новим законодавством, наукова та університетська еліта при виході на заслужений відпочинок автоматично позбавляється можливості працювати. Оскільки Законом України «Про законодавче забезпечення реформування пенсійної системи» внесено зміни до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Тож, якщо освітянин-ветеран захоче працювати, то його «наукову» пенсію уріжуть до вікової, так званої «солідарної».

До чого це призведе? Тільки один приклад. Знайомий професор-педіатр зізнався, що планував продовжити викладацьку діяльність. Проте після оформлення пенсії, він назавжди залишить кафедру і не стане працювати в державній лікарні, а займеться приватною практикою. Унаслідок цього діти будуть позбавлені можливості отримати його безкоштовну допомогу, а сотні майбутніх педіатрів втратять блискучого вченого. І так скрізь...

«Реформу» Тігіпка можна було б зрозуміти, якби професура поважного віку заважала розвиватися молодим вченим. Але ж доходи викладачів у вишах такі, що юні таланти або «спливають» за кордон, або шукають способи заробітку далеко від науки і освіти. Стара гвардія – основа вищої освіти України. А Пенсійна реформа виштовхує їх за борт, не забезпечуючи гідними послідовниками.

Абсолютно незрозуміло, навіщо прийнято таке економічно неефективне, згубне для інтелекту держави і небезпечне для репутації самих авторів рішення? Нововведення настільки кричуще та безглузде з точки зору економії коштів, що виникає стійке відчуття: хтось цілеспрямовано вирішує завдання інтелектуального знекровлення країни. Будь-який державний діяч, незалежно від його політичних мотивів, просто не може чинити таке свідомо. Оскільки він рубає гілку не тільки під Україною, а й під собою любим, при цьому не отримуючи жодного зиску. Тому є надія, що хоча б цей «ляп» Пенсійної реформи буде виправлений. Та для підтримки освіти в цілому, уже не згадуючи про розвиток, потрібно набагато більше.

В Україні прийнято нарікати на відсутність енергоносіїв, на низький ВВП et cetera і в такий спосіб виправдовувати мізерне фінансування освіти. Доведеться нагадати можновладцям ті факти, які діти вчать на уроках всесвітньої історії та географії. Японія і Південна Корея за покладами природних ресурсів відстають від України в десятки разів. Однак «економічне диво» трапилося чомусь не в нас. Зазначені держави вразили світ темпами економічного зростання, бо розпочали саме з фінансування національного інтелектуального потенціалу. І нині, до речі, 80 % учнів південнокорейських шкіл мріють про професію педагога.

У Російській Федерації взято курс на підняття зарплат учителям до середньої по економіці регіонів. І, як повідомив «Інтерфакс», Володимир Путін стверджує, що у 2012 році заробітна плата педагогів підвищиться до 32 тисяч рублів (а це еквівалент 1 000 $).

Українські педагоги навіть мріяти не можуть про такі суми. Прикро, що Мінфін залишається глухим до вимог Профспілки освітян (розрахунок посадових окладів, виходячи з мінімальної зарплати). За справедливої Єдиної тарифної сітки посадовий оклад вчителя вищої категорії становив би 2088 грн, а доцента вишу – 3369 грн (і це без надбавок).

Тому на Всеукраїнський з'їзд працівників освіти, що відбудеться 28 жовтня, чекають на Президента, адже його присутність є запорукою визнання і виконання державою взятих зобов'язань.