Показове вбивство під егідою демократичних змін

У вівторок, 25 жовтня, світові інформагенції повідомили про поховання тіла Муаммара Каддафі у лівійській пустелі.

У вівторок, 25 жовтня, світові інформагенції повідомили про поховання тіла Муаммара Каддафі у лівійській пустелі. Більш точних даних про місце поховання одного з найвпливовіших і найбагатших лідерів Північної Африки другої половини ХХ – початку ХХІ століття невідомо.

Цій події передувала смерть багаторічного лідера Лівії – полковника Каддафі. Кадри, зняті мобільними телефонами, вразили увесь світ. Без сумніву, його смерть можна назвати насильницькою. І мало хто буде з цим сперечатися. Однак спокій, з яким сприйняли дану звістку на Заході та в США, багато про що може сказати.

Ні, безперечно реакція, в тому числі і негативна, з приводу смерті Каддафі має місце. Однак вона здебільшого лунає на тлі позитивного сприйняття повалення режиму, який і уособлював полковник. Можна бути впевненими, що розслідування причин загибелі Муаммара Каддафі все ж таки буде. Але чи будуть результати цього розслідування адекватними самій події? З цього приводу вже нині виникають сумніви, адже більшість світових лідерів кажуть про нові перспективи лівійського народу, про демократизацію суспільства і т.д., при цьому забуваючи про те, що в країні є чимало й тих хто підтримував Каддафі до останнього дня і не вважав його злочинцем, а навпаки, вважав його охоронцем держави, особи, що навела лад у країні й не жалкувала кошти на лікарні та школи для лівійців. Нині ж стає зрозумілим, що нова влада країни, якою б вона не була, буде зобов'язана країнам Заходу. Як повідомляє французька газета Le Figaro, Франція витратила на війну у Лівії близько 300 млн. євро, приблизно стільки ж витратила Великобританія та майже удвічі більше США. Також стало відомо, що французькі нафтові компанії мають підписати контракти на експорт 35% нафти з Лівії. Мабуть, осторонь не залишаться і решта нафтових гігантів.

Те, що було основою лівійської могутності за Каддафі, – нафта – нині є предметом торгівлі західних ТНК, які не надто перейматимуться соціальною сферою у країні.

Але повернемося до загибелі полковника. Так чи інакше, а на думку спадає теза про показовість знищення лівійського лідера. Нині в регіоні Північної Африки та Близького Сходу відбуваються ще кілька конфліктів, які були розпочаті минулого року. Тоді «першою ластівкою» став Єгипет. Масові демонстрації єгиптян призвели до зміни влади у країні. Особливістю революції у цій країні став спосіб інформування громадськості – за допомогою соціальних мереж. Уже тоді багато хто з експертів казав про новий тип революції, що зародилася у віртуальному світі соцмереж і матеріалізувалася у реальних сутичках на вулицях.

Згодом список країн, у яких розпочалися масові заворушення громадян з вимогою змінити багаторічне правління тамтешніх лідерів , приєдналися Туніс, Лівія, Йемен та ряд інших. Саме Лівія стала «найгарячішою точкою» на мапі регіону. Мабуть, цьому посприяв той факт, що Лівія є однією з найбагатших країн, адже щороку заробляє на експорті нафти та газу мільярди доларів. Перерозподіл лівійського ринку, про який уже згадувалося, мабуть, і став однією з головних причин такого активного військового протистояння. Але... Усі ці події проходили під гаслом боротьби з диктатурою Муаммара Каддафі. Якщо він був дійсно диктатором, що скоїв безліч злочинів перед людством, то й ставлення міжнародної спільноти до нього мало б бути адекватним. Однак протягом багатьох років лівійський лідер мав досить добрі відносини з багатьма розвинутими країнами: це й Італія з Іспанією, і Росія, і навіть Україна.

Якщо його вважати злочинцем, то й дії світової спільноти мали б бути адекватними і призвести до міжнародного суду над диктатором. Натомість, ми, фактично, бачимо показову страту. Створивши ситуацію масового психозу у країні, фактичним убивцею став натовп, з якого ніхто не вимагатиме сатисфакції, ніхто ж не судитиме сотні розлючених лівійців.

З іншого боку, маю переконання, що сам Каддафі протягом останніх місяців свого життя був під пильним оком різноманітних спецслужб, які за необхідності могли б гарантувати йому безпеку. Однак цього не було зроблено, бо, мабуть, була потреба показати усьому світу, і особливо, країнам де ще тривають масові акції протесту, що з нинішніми їх лідерами може статися що завгодно. Свого часу в Румунії вбили Ніколае Чаушеску, точніше, стратили за рішенням трибуналу. Події 1989-1991 років у Центральній та Східній Європі були практично подібними, однак лише в Румунії вони закінчилися смертю партійного лідера і лідера країни. Страта Чаушеску також була показовою і її згодом побачив увесь світ. У жовтні 2011-го останні миті життя Каддафі також побачили у всьому світі. Відтак ми можемо провести певні аналогії. Історія повторюється.

Мабуть, серед інших країн, що були охоплені чи все ще перебувають у революційному стані, смертей лідерів більше не буде, однак для них уже є чіткий сигнал, що при потребі за допомогою «масового психозу» їх не врятують від національного гніву.

Що ж далі? Нещодавно у Тунісі, сусідній з Лівією країні, відбулися вибори, на яких більшість голосів дістали ісламісти. В самій Лівії також пророкують прихід до влади саме ісламістських партій, а тимчасова влада вже дозволила мати чоловікам кілька жінок, що було заборонено при Каддафі.

Так чи інакше, а країни Близького Сходу та Північної Африки будуть орієнтуватися на ісламські сили, які завдячуватимуть приходу до влади країнам Заходу. Відтак, можемо припустити, що й їх подальша політика буде орієнтована на задоволення інтересів цих країн, у першу чергу, у питаннях експорту енергоресурсів.

Останніми роками для країн ЄС та США доступ до енергоресурсів та їх диверсифікація стали чи не головною проблемою на тлі збільшення потреби у цих ресурсах у країнах, що розвиваються. Контроль за ресурсною базою дасть їм можливість і контролю за розвитком країн, що розвиваються, диктуючи їм власні умови розвитку, в першу чергу, політичні, через економічні важелі впливу. Наскільки ці ця теза правдива, ми зможемо дізнатися вже найближчим часом, за кілька місяців, коли стане зрозуміло, хто контролюватиме потоки енергетичних ресурсів з країн Африки та Азії після падіння в них попередньої влади.

Смерть Муаммара Каддафі засвідчила, що навіть дуже могутній лідер може бути безсилий у боротьбі з розвиненими країнами світу, які, переслідуючи власні інтереси, готові закрити очі, або свідомо піти на порушення усім відомих прав і свобод, принципів міжнародного права.

Не думаю, що подібні явища у найближчі роки матимуть місце на теренах СНД. Однак події у Киргистані минулого року, коли натовп катував міністра внутрішніх справ, свідчать про те, що відкидати подібні сценарії не варто. Соціальна напруга останніми роками загострюється і в Білорусі, і в Росії, та й Україна не є винятком. Більшість простих громадян цих країн уже давно живуть на межі бідності, а формальні соціальні стандарти не враховують усіх економічних змін, що відбуваються. Відтак соціальна активність може стати більш масовою. Та головне, щоб вона не стала інструментом у руках тих, хто прагне встановити свої власні правила на теренах чужих країн, щоб ми знов не розчаровувалися у тому чи іншому кольорі революції.