Злочини професійної антифашистки

Справжнє лице нівеляторів національних ідентичностей

Перш за все, кличу до виваженої стриманості, оскільки потакання емоціям є ознакою непритаманного європейцям хамства.

Протидія силам, які заперечують право українців бути повновласними господарями на рідній землі, вимагає належної поінформованості про задуми воїнів лукавого. 23.06.10., в ненайшикарнішому і геть не гламурному, проте недешевому київському “Президент-Готелі”, відбувся “Антифашистський З'їзд”. Меценатом сатанинського збіговиська виявився “Всесвітній конгрес російськомовного єврейства”. Певно саме ця обставина й визначила, що основна кількість учасників того дійства були нащадками втікачів з берегів Йордану.

Банкетна зала ледве вмістила ласих на складену з п'яти блюд вечерю “антифашистів”, але мова не про кулінарські досягнення кухарів ресторанів “Президент-Готелю”. Вислуховуючи пашталакання куцобородого юдея, який виконуючи роль “тамади” (себто ведучого) поперемінно надавав мікрофон для лайки на адресу націоналістів то депутатові ВР Вадиму Колесніченко, то “самой сладкой женщіне”, а за сумісництвом й депутатові Держдуми Росії Ірині Солодкій, очільникові “антифашистського руху” череваню Шпігелю, та іншим, менш іменитим учасникам збіговиська, я звичайо шкодував про відсутність “шмайсера” який уможливив-би логічно пояснити упередженим україноненависникам причину з'яви й буття людини в цьому світі.

Вишукані страви сприяли покращенню настрою й провокували до ближчого пізнання осіб з якими обставини змусили сидіти за щедро накритим столом. Окрім колишнього КГБіста Гречанінова, який після кількох чарок прозорої української горілки, не соромлячись присутності жінок, почав веселити сусідів водевільчиками про походеньки Абрама й Сари, серед присутніх була й чарівна сорокалітня жіночка. Не обтяжуючись формальностями, сусід по праву руку протягнув мені візитку, з якої я довідався, що маю честь познайомитись з Директором Центру захисту громадянських прав євреїв України Токарем Олександром Захаровичем. Саме його стараннями, Елеонора Гройсман була відрекомендована як “мама всього єврейського Києва”. Спілкування дійсно виявилось приємним. Підкреслена доброзичливість пані Елеонори, її кілька дотепних жартів, а головне — милозвучний голос й оригінальна манера подавати власні думки залишили в моїй пам'яті виключно позитивні спогади про знайомство.

Переглянувши ввечері в мережі Інтернет отриману інформацію, я довідався що доля звела мене не лише з гідною захоплення красунею, а й лікарем, автором багатьох публікацій на медичну та моральну тематику, Президентом Української незалежної ради єврейських жінок, головним редактором газети “Киев еврейский”, лікарем і ще багато чого. Позитивним чинником в справі формування уяви про її особу був один з коментарів, в якому вона засуджувала чільників якогось єврейського конгресу, що кілька років тому відбувся в Берліні й учасником якого їй випала нагода бути. Згідно її слів, єврейську верхівку цікавили лише отримані кошти й можливість їх вигідно вкласти з особистим зиском, але жодним чином не прагнення відстоювати виголошенні гасла та ідеї. Засудження єврейкою співплемінників, для котрих приналежність до єврейства перетворилась в форму заробітку, нині є великою рідкістю.

Друга зустріч з пані Елеонорою відбулась на одному з засідань Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, у відділі аналітики якої я працював в період з липня 2010 по лютий 2011 р. Як виявилось, пані Елеонора входила до її Громадської Ради й була в дружніх стосунках з Головою НЕК Василем Костицьким. Не пригадую всих деталей її виступу, але свідчу що її позиція була конструктивною, й суголосною з представниками громадськості та християнських конфесій. Буду відвертим: я був в захопленні від її принциповості в справі захисту духовного здоров'я всих (незалежно від майнового або суспільного стану та національної приналежності) громадян України.

Третя зустріч відбулась 18-го листопада в приміщенні “УкрІнформу”. Щоправда, самій зустрічі передували багаторазові контакти телефоном. Як виявилось, перемога на виборах до місцевих рад в переважно західних регіонах України ВО “Свобода” викликала в пані Елеонори вкрай велике стурбування. Прагнучи “привернути увагу до проблеми відродження фашизму”, а також з “нагоди 65-ї річниці від початку Нюрнберзького процесу”, пані Елеонора, а також Голова НЕК Василь Костицький, політолог Ігор Лосєв, правозахисник Йосип Зісельс порішили виступити перед журналістами з гнівними заявами на адресу Олега Тягнибока зокрема та ВО “Свобода” вцілому. Мій безпартійний статус жодним чином не свідчить про відсутність в мене патріотичних переконань. Я розумів, що виконуючи в НЕК обов'язки аналітично-інормаційного характеру, я буду вимушеним розсилати на інформаційні агенції звістку й вже наперед складену “Резолюцію”. Моїм безпосереднім керівником в НЕК був Михайло Канафоцький, з яким я був знайомим з 1992 року. Знаючи про його участь в студентському голодуванні, яке відбулося на радіаційному граніті в 1990 році, й учасником якого був і нинішній очільник ВО “Свобода”, розуміючи, що даний захід спрямований проти патріотичного руху в Україні, я запропонував Михайлові унеможливити інформаційне забезпечення прес-конференції. Реакція вихідця з Галичини була притаманною вічнопереляканому хохлярі:

• 
  

• -Ти що, дурний? Нас Костицький з роботи пожене. Ти дав Присягу держслужбовця? Чесно виконуй свої посадові обов'язки.

Відверто кажучи, мій підпис на аркуші паперу є звичайнісінькою бюрократичною формальністю і жодним чином не свідчить про факт зачитування присяги з притисканням руки до серця. Діяти довелось на власний розсуд й розраховуючи на мовчанку Канафоцького. До честі Михайла, про мою свідому протидію задумам Зісельса і Гройсман він мовчить і нині.

Текст інформаційного повідомлення про прес-конференцію в “УкрІнформі” та суттєво пом'якшену без згоди Костицького “Резолюцію” я відіслав пані Елеонорі 17.11.10. близько 17.00. з проханням розіслати його на всі інформаційні агенції. Звістка отримана наприкінці робочого дня, як я й розраховував, залишилась непоміченою, тож 18.11.10., незгідним з симпатіями виборців довелось звертатися до пустої зали. Окрім штатного кореспондента “УкрІнформу” Святослава Халуса, на заході були присутні лише запрошені Василем Костицьким кілька студентів, один з яких виявився содомітом. Взявши без згоди пані Елеонори й Голови НЕК слово, він бідкався незаздрісною роллю меншини. Парелель національних меншин з нетрадиційною орієнтацією була комічною й образливою для пана Зісельса й Елеонори Гройсман, я бачив це з міміки на їхніх обличчях, проте формат заходу вимагав толерації. Зрозуміло, що причину відсутності журналістів на прес-конференції Василь Костицький зрозумів відразу. Я ніколи не приховував власних переконань. Наступного дня, його наказом, я був переведений з відділу аналітики у відділ експертизи. Робота не творча, й, окрім залишених за мною обов'язків моніторити ЗМІ, зобов'язувала до кількагодинного перегляду наданих для експертизи фільмів жахів та порнографічної продукції.

Звичайно, я знайшов чимало аргументів, аби довести пані Елеонорі власну непричетність до того становища, в якому опинились учасники запланованої прес-конференції. Підозрюю, що моя люб'язність викликала в неї зацікавлення й бажання потоваришувати. На її запрошення я відвідав концерт з нагоди якогось (вибачайте, вже забув) єврейського свята й під запис диктофону відповів на кілька поставлених запитань. Аналіз наших “дружніх стосунків” та окремі натяки в часі розмов підтвердили мої підозри. Аналогічна “дружба” з Костицьким була нагодою отримувати від експертів НЕК вигідні висновки щодо “наданої на експертизу антисемітської продукції”.

Наші стосунки дещо зіпсувалися публікацією на кількох інтернет-сайтах ексгебеціоніста Володарського під назвою “Лев и ягненок в нацкомиссии по морали”. Прихильник привселюдного оголення обізвав співплемінницю “професійною єврейкою” й вказуючи на мене як на фашиста, дивувався причинам нашого спілкування.

Кілька днів тому, пресцентром МВС було поширено вкрай неприємну для єврейських кіл звістку: проти редактора газети “Киев еврейский” порушено кримінальну справу. Як повідомив один з речників МВС, отримавши гроші в сумі 1000 доларів США, пані Елеонора не в лікарні а в хатніх умовах приймала пологи в мешканки Броварського району що на Київщині. Причиною порушення кримінальної справи, стала смерть новонародженої дитини, коматозний стан породілі, й зникнення Гройсман з місця події.

Я далекий від думки про свідоме заподіяння смерті й “принесення юдеями в жертву гоїв”. Все набагато простіше. “Громадсько-політична” діяльність “професійних євреїв”, “професійних українців” (прикро, але маємо і таких), “фахових антифашистів”, значної кількості нинішніх продажних політологів, вилонили цілу касту впевнених у власній непомильності себелюбців та “професійих політиків”. Насправді ж, за гучними фразами, закликами, прогнозами й “роздумами” криється пошук форм потакання власним забаганкам, прагнення засвідчити власну суспільну вагомість й отримати за це матеріальну нагороду. Значний відсоток “піднятих” ними “проблем”, зокрема й боротьба з міфічними ксенофобією, расизмом й фашизмом, насправді є лише витвором їхньої хворобливої уяви, та оплаченим з різноманітних (переважно закордонних) фондів заробітком. Що поробиш? Цей світ поки-що далекий від того, яким мріє бачити його Творець.

                                                                                                                                                           Олесь Вахній