Я був на Майдані

Згадаю - як це було. Проаналізую - чому не всі надії здійснились. Готуюсь до нового Майдану. Повтору не буває - все буде інакше, але досвід вже є, треба їм користуватись.

...Дні і ночі, переплутані між собою. Десятки тисяч облич, сотні спілкувань на добу. Люди із всіх регіонів України, країн СНД, дальнього зарубіжжя. Настрій - обурення на шляху до Майдану швидко переходить у святковий підйом, рішучість, впевненість

у правоті і в перемозі. Відносини між людьми - справжнє, не штучне братерство, комунізм. Все загальне - думки, проблеми, перемоги, хвилювання. І вже до купи - загальна їжа, цигарки, чай та кава, що зігрівали нас у тривали нічні варти. На що це схоже? Хто зрозуміє - це братерство міцніше, ніж братерство на фестивалях авторської та рок пісні, це десь схоже на стосунки у першоапостольскій церкві. Для деяких шлях сюди - раптове обурення махінаціями з їх голосами, інші очікували цього Майдану декілька місяців або років.

...Я в зовнішньому ланцюзі периметра блокування Адміністрації Президента. Ліворуч від мене - громадянин Росії, праворуч - Польщі. Із відчинених дверей авто лунає "Show must go on" Фредді Меркьюрі. Трохи пізніше підходить громадянин Канади і починає викрикувати у гучномовець "Ваша хата не з краю!" Звісно так! Інакше ми б не стояли тут, на маленькому шматочку української землі, відстоюючи права свої, тих, хто не мав можливості приїхати, і, особливо тих, хто навіть і не знав, що їх знову принизили, котрий вже раз дорівнюючи до бидла...

...Ми гріємось біля бочки з вогнищем поруч із наметом Острозької Академії. ( Надпис - "ми за Ющенка, і ректор з нами" ) Ми - це люди із різних регіонів: Рівненщина, Львівщина, Тернопільщина, Черкащина, Київщина... Спілкуємось українською. Підходять хлопці з помаранчевою символікою. Теж намагаються розмовляти українською, але їм дуже важко: роблять великі паузи, не можуть підібрати зручного слова. Я їх розумію - сам декілька років тому був у такому-ж становищі. Львів’яни звертаються: "Хлопці! Переходьте на російську! Ми вас зрозуміємо!" Відповідь: "Ні... пойміть, ми... хочемо розмовляти українською!" Виявляється - хлопці з Донбасу, хвилюються, як їх зустрінуть після цього. Деяким із них вже погрожували по телефону. Хлопцям із заходу це дивно, неймовірно! Я не був у Донецьку більше року, але за останні пів роки бачив Крим, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Харків... Я - розумію! Я пам'ятаю, як марганецьким шахтарям забороняли виходити на мітинги, погрожуючи звільненням з роботи. Я пам'ятаю, як брудно проходили минулі парламентські вибори у 35 окрузі. Я знаю, як штучно зіштовхували росіян з українцями та татарами в Криму, щоб їм було байдуже - хто краде їх загальні гроші. Я згадую, як підприємцям із Харкова втлумачили, що бізнес і мафія - це нерозподілені частки одного світу, пропонуючи їм голосувати за злочинця. Я щодня бачу молодь, яка не маючи надії, кидається по-чорному у пияцтво та наркоманію. Я бачу, як людей відірвали від коренів, вкрали свідомість, та витискують з них по потребі радість, або частіше озлобленість та байдужість. Я розумію, чому ці хлопці були сумні, я розумію, чому не знімати їх на фото- та відеокамери...

...Кімната біля їдальні в СПУ (Спілці Письменників України). Тут гріється, їсть або спить велика купа людей цілодобово. Заходить бандурист і починає співати-розповідати стародавні думи часів Київської Русі...

...СПУ. Надпис біля туалету: " Панове революціонери! Прохання не кидати паперу в унітаз! "...

...СПУ. Актовий зал. Практично цілодобово тут сплять люди: на сцені, попід сценою, у проходах, на стільцях і попід ними. Сплю на сцені. Хтось питає - чи моя гітара? "Так." - кажу ( взагалі , найрозповсюджене слово в ці дні у Києві ). "Зіграй." Сідаю, заспівав ( як завжди із зачиненими очима ); відчинив очі - люди слухають. Заспівав ще пару пісень - оплески. Ось так - довелося виступити на сцені у Спілці Письменників України...

...СПУ. Заходжу у медпункт, питаю щось від кашлю. Мені дають таблетки-льодяники. Дивлюсь: хлопцю обробляють стопи - він у легких чоботах поморозив ноги. Півгодини тому я бачив, як його умовляли піти відпочивати: він простояв у ланцюзі біля 15 годин. ледве умовили...

...Киянка похилого віку двічі, тричі приносила 2-5 літрів кави та чаю щоденно...

...Жінка із Ірпеня за два місяця принесла на Майдан біля 560 літрів борщу, не рахуючи інших страв...

...Принесли великі піци: одна на 16 осіб. Підходжу до носія, питаю, чи якась партія або фонд замовили? Він відповів - "Ні, шеф приватного підприємства щодня наказав виносити 200 піц на Майдан"...

...Один чоловік приніс 50 блоків цигарок: L&M, Marlboro. Я сказав, що дешевих цигарок було б більше. Він відповів, що якщо буде замало, він іще принесе. "Ви варті більшого!"...

...Виступ по телебаченню Тараса Чорновола. Тарас каже, що він нащадок справи батька. Я озирнувся: знаю що багатьом із них він щойно наплював у душу. Ще він каже, що люди на Майдані, бо їм тут краще, ніж вдома, що вони тут гроші заробляють. Ми сміємося. Ми знаємо: ці промови для провінцій , і більше для сходу. Там - дивні люди: вірять усьому, окрім правди. Потім каже, що Янукович - послідовний опозиціонер. Ні, цьому навіть і на сході не вірять, тільки в псіхушці. Раніш був іще один брехун на екрані, казав, що нічого особливого не відбувається, що він контролює становище у Києві. Це він теж для провінції казав, бо на той час сидів у Конче-Заспі, навіть носу не висовував, а у Києві вже було біля мільйону протестуючих. Нам теж було смішно...

...До речі, якщо вам скажуть, що хтось там їздив на Майдан і заробив купу грошей, попросить показати його особисто. Я вже багато разів прохав, до цього часу а ні одного не бачив. Або то брехун, або крадіжник, або він не під нашими прапорами стояв...

... Писати можна до нескінченності. Майже кожна з тих 43 діб, проведених у Києві були наповнені такою кількістю подій, такою кількістю тепла, що крапля цього здатна збуджувати людей, робити їх краще, робити їх живими...

...Велика подяка Юрі, Валері із Тернополю, Андрію, Олексію, Вері Афанасієвній, дяді Борі із Києва, Марго із Сміли, Маші із Сімферополю, Сергію із Дубна, Оксані з Франківська, Джеммі та Золтану зі Львова, Острозькій Академії і багатьом-багатьом іншім. Коли я виходжу у ці сірі будні сірого ( не блакитно-білого - сірого! ) регіону, спогади про вас підіймають в мені надію, що настане час, і я перестану відчувати себе на своїй рідній українській землі, немов на чужині.

PS: Прочитав свої опуси, і зрозумів, що мої знання щодо мови ще далекі від досконалості. Вибачте, будь ласка, якщо когось це дратує або ображає.