Працюючі студенти. Проблема?

Певно, дозволити молодим людям не відвідувати пари є досить ризиковано

Постійно складається враження, що події в освіті рухаються ЗА процесом. Діти перестають бажати вчитися. 

 МІхаель Вінтергофф, німецький  психіатр, стверджує: «Хоч як сумно, але ми постійно регресуємо. Зрозуміло, що планку доводиться опускати дедалі нижче» ( «Чому наші діти стають тиранами або загублене дитинство»).

 Але є ще молоді люди, які прагнуть до навчання з різних причин – комусь цікаво, хтось планує розширити поле діяльності. Причин багато, не в тім справа. Головне, що на теренах країни Є молодь, що прагне знати й уміти якнайбільше. Адже, в нашому світі саме такі люди мають надію знайти пристойне застосування тим знанням, умінням та навикам, які отримали.

  Процес відбувається доволі давно. І лише нещодавно він дозволений офіційно. Було б радіти за майбутнє. Але є ще одна категорія молоді, до яких ніяка іновація ще не дійшла. Це студенти, які працюють.  Адже, в наш час, щоби отримати після закінчення ВНЗ роботу, вимагається  певний стаж роботи. То ж звідки взяти той стаж, якщо НЕ працювати під час навчання. А інакше ніякого стажу не заробити. От і викручуються студенти – і на парах бути ОБОВ*ЯЗКОВО, і стаж роботи потрібен. Отже – потрібно бути на роботі. Добре, якщо є можливість працювати ПІСЛЯ пар. Але не завжди то можливо. Мені заперечити можуть в тому плані, що потрібно АБО ВЧИТИСЯ, АБО ПРАЦЮВАТИ. Воно то може й правильно. Але ж – стаж. Де його набути? Та й копійка ніколи зайвою не буває. Особливо в теперішніх складних умовах.

 Та й мова про тих студентів, які здатні жити в шаленому темпі, які ЗДАТНІ складати іспита на 4 бали в середньому. А якщо й нижче, то хіба не є вільним вибором людини те, що вона має робити.  

  Інший позитивний момент працюючого студента. Набуття навиків роботи. Зазвичай молодь намагається знайти роботу за тим фахом, який здобувають в університеті.

 Певно, дозволити молодим людям не відвідувати пари є досить ризиковано. В плані проводження вільного часу. Але хіба не корисніше дати розумній людині відчути себе вільним, аніж пізніше їй заманеться  вже для власних дітей вибрати іншу країну, в якій до них будуть відноситись як до особистостей.