Кілька слів про Болонський процес в Україні

Або наша відповідь Комісару з питань освіти ЄС Андруллі Василіу

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції та, згідно зі взятими зобов’язаннями мав бути завершений у 2010 році.

Що ж зроблено за цей період?

Офіційна статистика та звітність профільного міністерства, які на той час очолювали Станіслав Ніколаєнко (2005 – 2007 роки) та Іван Вакарчук (2007 – 2010 роки), демонструє вражаючі олімпійські результати (в розумінні лише участі у процесі): розроблялися відомчі програми, складалися графіки їх виконання, створювалися робочі групи, проводився контроль їх результатів, а також, як зазвичай, нагороджувалися непричетні та каралися невинні!

Відверто кажучи, така штампована діяльність походить з не так далеких совкових часів, коли за високопарними фразами на пленумах ЦК, як правило, приховувався банальний «пшик»!

Цю науку добре освоїли зазначені вище Міністри і власне кажучи цим і займалися. Діяльність цих керманичів свідчить, що за двадцять років незалежності України бюрократичний апарат так і не навчився працювати на реальний результат, підмінюючи його імітацією кипучої роботи. А після відставки, розпочиналася бурхлива діяльність в опозиції, пов’язана з дискредитацією новопризначеного керівника, а реально своєї ж бездіяльності (іншими словами відсутності поступу в проведенні реформ), але вже орієнтованої на наступника керівника галузі.

Якщо раніше таке політиканство мало винятково українське походження, то зараз так звану освітню опозицію стали підтримувати європейські політики, такі як профільний Комісар Європейського Співтовариства Андрулла Василіу.

Ну чим вам не інтеграціє до Європейського співтовариства?

Минулого тижня пані Андрулла прокоментувала журналісту ВВС Ukrainian стан справ в нашій державі у питанні приєднання України до Болонського процесу. Вона зазначила, що освітня реформа в нашій державі не здійснена. Однак деталізувати це твердження вона не зуміла, оскільки, цитую, «не дуже знає все, що відбувається в Україні». Так і кортить запитати, перефразовуючи безсмертного Гашека: ви це всерйоз, чи жартома?

На мою думку, політику європейського масштабу має бути соромно за висловлювання, які ґрунтуються лише на припущеннях та неперевірених даних, а не підкріплених реальними фактами.

Так от, спеціально для Андрулли Василіу інформую, що вперше за часи незалежності України в результаті сотень проведених науково-практичних заходів, внесених понад 5000 поправок, був розроблений та узгоджений з науковою спільнотою проект Закону України «Про вищу освіту», одним із завдань якого є вихід національної освіти на принципово новий якісний рівень, оптимізація структури вищих навчальних закладів та зміщення акцентів від кількості до якості.

Може варто було б запитати про освітні реформи останнього року у сотень українських студентів, які державним коштом здобувають фах у кращих університетах Європи. Чи може в українських університетських викладачів, які незважаючи на зайвий клопіт в останні роки ретельно заповнюють заліково-екзаменаційні відомості згідно європейських вимог, щоб наші діти змогли продовжити своє навчання в Європі «без будь яких проблем». Чи може в університетських науковців, яким тільки зараз суттєво підвищили фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень. Ось їм і скажіть, що їх діяльність «нездійснена».

Бо те, що основна проблема освіти України полягає у відсутності триступеневого рівня – звучить не просто непереконливо, але й якось навіть і примітивно.

А дворівневий науковий захист (кандидат наук – доктор наук), який десятиліттями законодавчо закріплений в Україні завжди був запорукою якості. Десятки тисяч науковців з українськими дипломами кандидатів та докторів наук успішно працюють в благополучній Європі на її ж запрошення.

Два останні запитання не залишили сумнівів у заможності інтерв’ю. Високопосадова пані старанно виконала роль «джинсової» напарниці. І об’єктом панегірика знову виступає (навіть не сумнівайтеся) – Києво-Могилянська академія – оаза високої європейськості серед пустелі дрімучої української неосвіченості.

Соромтеся, пані євро комісар, не личить вам так низько опускати свою посаду, навіть коли не цінуєте власної гідності. Хоча втішний приз споглядацьких симпатій від Лесі Оробець вам гарантовано.

Насправді можна безкінечно шліфувати ораторську майстерність у маніпулюванні фактами та приниження заслуг опонентів та інакомислячих.

Факт залишається фактом, бездіяльність в проведенні освітянських реформ протягом 2005-2010 років фактично призвело до п’яти років безнадійно втрачених можливостей для України та недосягнення в результаті цього принципово нового якісного рівня освіти в Україні та лібералізації свободи вибору навчального закладу для української молоді в рамках Зони європейської вищої освіти.

Про результати реформаторських амбіцій діючої влади поговоримо у 2015 році!

Це буде правильно.