Як студенти про Горобця говорили

Звіт, із літературної конференції пресвяченої праці журналіста О.О. Горобця

Університет «Україна» розширює свої кордони в навчанні і вже починає проводити літературні засідання. Один із таких заходів відбувся 14 грудня в читацькій залі університету. Предметом конференції була книга викладача кафедри журналістики, інституту філології та масових комунікацій, заслуженого журналіста України Горобця Олександра Олександровича «Босиком по битому стеклу». Серед тих хто хотів виразити свою подяку Олександру Олександровичу були, як і викладачі, так і студенти, а також були присутні люди з поза меж університету на яких книга справила не абияке враження, завдяки своїй експресивності та позиційній аналітичності. Так  багато теплих слів було сказано про самого автора і серед студентів в яких Олександр Олександрович викладав чи викладає не знайшлося жодного хто стримався щоб не висловити слів вдячності. Було підкреслено чудові риси як викладача, як письменника, як публіциста та як наставника у житті:

         «Дякуючи Вашим порадам я почав свою творчу діяльність і реалізувався в житті, як журналіст» - повідомив один із рецензентів.

         «Я не дуже любила тему політики, не дивлячись на те, що я журналістка, але завдяки Вашій книзі я зацікавилась цією темою» - підкреслила студентка 4-го курсу спеціальності журналістика.

Студентка шостого курсу Аня Шкільна також розповіла багато цікавого: 

"Для мене книжка "Босоніж по битому шклу", як підручник із практичної журналістики в екстремальних умовах, оскільки описані події стосуються періоду, коли редагована Олександром Горобцем газета "Правда Україна" знаходилася в умовах жорсткої опозиції до влади. Зізнаюся. Що на семінарських заняттях, ми завжди мимохіть торкалися тем порушених у книзі. Її глави, написані щиро, від душі, зі знанням справи журналіста-професіонала, давали нам змогу краще засвоїти теоретичну частину, поглянути на все з точки зору конкретної практики. Тому я хотіла б автору нині висловити вдячність від всього студентського журналістського загалу університету за підручник з екстремальної журналістики. Позаяк кожен, хто прочитає цю книжку матиме точну уяву того, як чесним служителям пера й мікрофону часто непросто відстоювати Правду. Іноді і з ризиком для життя…"

         Також я помітив, що для мене було дуже дивним, що до нас, із запізненням, приєднались студенти технічних спеціальностей. Дивним це мені здалося тому що раніше на конференціях за схожими темами, більш гуманітарними, вони участі не брали чи проявляли малу активність. Напевно слова автора змогли пробити ті тверді серця технічних та прогресивних студентів «технарів», які проявили інтерес до того що відбувалося в бібліотеці.

         Хотів би окремо виділити виступ охоронця університету, який скромно представився Сергієм. Чолов’яга із села вибачився за граматичні помилки та за те що читатиме підготовлений текст.  В його виступі було щось настільки близьке кожному присутньому, що зала притихла слухаючи цього простого мужчини. Доповідач розповів про труднощі з якими може стикнутись письменник в сучасній Україні (виявилося, що він сам пише прозу та вірші),  про важку долю та негоди з якими він спіткнувся на життєвій ниві, ну і звичайно про книгу, що саме й була предметом обговорення.

         За весь час, а пройшло все дійство за півтори години, було сказано багато хороших відгуків, як і про автора, так і про його творіння. Також працівники бібліотеки підкреслювали й інші роботи Горобця О.О.: «Родинна колиска – Джурин», «Заручник спокуси, або записки гламурного коханця» про останню, до речі, також багато відгукувались позитивно, особливо жіноча частина присутніх.

         Сам же автор поділився зі своїм важким досвідом, який він отримав протягом життя. Розповів, що книгу починав писати ще в Лук’янівському слідчому ізоляторі, де перебував, в наслідок політичних репресій. Наскільки важкі та нелегкі години йому довелося пережити в ті часи можна прочитати в роботі автора. Також публіцист розповів, що дуже важко було реалізувати книгу до друку, бо жодному з видавництв не хотілося підставляти себе, друкувавши таку книгу. Політичне есе, як його називає сам автор, не має жодних перекручувань та політичних спрямувань, дійсно, достойна аналітична праця, викладена таким чином, щоб було цікаво читати навіть тим, кого політика не цікавить.

Наприкінці  Олександр Олександрович побажав всім присутнім боротись за свободу слова та за рівність прав в суспільстві, я хотів би зазначити що конференція мала  назву «Свобода слова – свобода журналіста».

         Після закінчення  літературного засідання було проведено невеличку автограф – сесію, але натовп не хотів розходитись і продовжував обговорювати деякі деталі книги. Всі присутні були задоволені дійством, що запам’ятається ще надовго,завдяки своїй теплоті спілкування та відкритості думок серед присутніх. Також працівники бібліотеки обіцяли, що це не останнє засідання і з радістю будуть повідомляти про нові.