«Щоб «увімкнути Україну» спочатку увімкніть правосуддя»

Як працює Генпрокуратура...

  Чомусь останнім часом діалог із правоохоронними структурами нашої держави нагадує мені старенький анекдот: «-Мальчик, как тебя зовут? -Ээээээ….-Мальчик, ты что, тормоз? -Вася — А как пройти к ближайшему метро? -Я не тормоз!». Постійна гра слів у відповідях на запити, яка так чи інакше не стосується суті заданого питання, розподіл сфер впливу — чи не найяскравіші ілюстрації реалій.

  9 червня 2010 року. Звичайний робочий день. Звичайна літня жінка у самому центрі Майдану Незалежності із написом червоною фарбою «ГОЛОДУЮ» між абсолютно байдужими перехожими. Захотілось поцікавитися, що саме привело її у центр Києва, що, власне, трапилося?

  Жінку звати Колєснік Ганна Михайлівна. Приїхала вона з міста Олександрії Кіровоградської області, і ось, чому. 7 червня 2001 року у шахті ліфта у гуртожитку, розташованому за адресою: вул. Садова, 64 було знайдено покалічений труп молодої людини, за попередніми даними — її сина, Колєснік Віталія. «У дитини по живому були вирвані очі, щелепа з усіма зубами, відсутні губи, ніс, язик, відрізані вуха. Повністю розтрощений череп, носова і лицьова кістки.Голови і обличчя як таких не було зовсім»-сказано в її заяві. Зазначеній події передувало доправлення Віталія до камери попереднього ув’язнення у зв’язку з тим, що його товариш не доплатив декілька гривень у барі «12 стільців». Їх, після нанесення тяжких тілесних пошкоджень, охорона бару люб’язно передала місцевому УВС. Що відбувалося там, у застінках? Питання риторичне. «Замначгоротдела Шияненко, а затем и сам глава областного УВД Озерный, рассказывает она, на личном приеме успокоили — дескать, жив ваш сынок. Только вот изрядно побуйствовал он в местной забегаловке, и теперь отдыхает у нас в «холодной». Но в камеру Анну Ивановну почему-то не пустили. И с сыном она увиделась в … морге, опознав обезглавленный труп. Учитывая, что погиб он в то время, когда якобы пребывал в изоляторе, можно предположить, что ретивые правоохранители, урезонивая буяна, перестарались» - йдеться у статті газети «Вечірні вісті» за No81 від 8.06.2005 року, авторство — Віктор Темний. Проте прокуратура не стала розбиратися у справі, i почала шукати фактаж під сценарій «нещасний випадок». Шияненко і Озерний жваво відмовилися від своїх слів. Саме тоді і завітав у богом забуту Олександрію «столичний Холмс», як його названо в статті, слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Каліфіцький Олександр Анатолійович (на даний момент-прокурор Івано-Франківської області). Справа в тому, що в гуртожитку несправний ліфт. І дверні пройми були закладені цеглою лише до 4го поверху. У творчих муках народилися «докази» нової псевдосправи No51492, яка в результаті кишенькових документальних махінацій (тиск на співробітників ЖЕКу №5, які заднім числом написали так звані сигнали про аварійний стан ліфта) була порушена на той момент заступником Генерального прокурора України Медведьком Олександром Івановичем, по відношенню до головного інженера ЖЕКу Орлової Ніни Іванівни. Її звинуватили…в службовій недбалості. За легендою, вона вже давно отримувала сигнали про несправний ліфт,але не виконуючи службових інструкцій, не звернула на це уваги. От і впав туди бідолаха Віталій. Методи роботи були стандартні — тиск на свідків (ст.373 КК України -«Примушування давати показання»), ряд процесуальних порушень, в результаті чого було штучно створено базу обвинувачення. У частині другій статті 372 Кримінального кодексу України чітко сказано, що «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою-карається бмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією,-карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років”. У окремій постанові Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.03.2005 року (7абзац) читаємо: «Одним з обгрунтувань слідчого про відсутність складу злочину по факту смерті Колєсніка В. В. були покази свідка Шкути С. О., який пояснив, що в день загибелі Колєсніка В. В. 29.05.01 останній будучи в нетверезому стані, в його кв.69 будинку No64 по вул. Садовій м. Олександрії разом з ним вживав наркотичні засоби (мова йде про ефедрин. До речі, ефедрин підсилює дію алкоголю. Чи міг після такого допінгу Віталій спокійно піти від пана Шкути? Але це лише припущення), після чого пішов. На думку Шкути С. О., Колєснік В. В. міг сам впасти в шахту ліфта через несправні ліфтові двері………. Однак в судовому засіданні по обвинуваченню Орлової Н.І. допитаний в якості свідка Шкута С. О. змінив покази і заявив, що 29.05.01 він Колєсніка В. В. взагалі не бачив, він до нього ніколи в квартиру не заходив, покази на слідстві дав неправдиві під тиском слідчого». Копія даного документу на даний момент наявна в архіві організації. Цікава деталь — дехто Лисяний І. В. давав письмове пояснення, що бачив Колєсніка В. В. в ніч з 29 на 30.05 у місцевій КПЗ (постанова Олександрійського міського суду від 10 квітня 2002 року. Чи не свідчить це на користь пана Шкути?). Йдемо далі. Цитата з Постанови іменем України Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2008 року: «Крім того, апеляційний суд вказав, що під час додаткового розслідування необхідно перевірити доводи потерпілої Колєснік Г.М., на які вона посилається у чисельних скаргах. Однак слідчий виніс постанову про виконання вказівок ухвали суду (т. 6 а.с. 225) в якій зазначив, що всі клопотання Колєснік Г.М. в повному обсязі перевірені при розслідуванні кримінальної справи No80525. Тому слідчий постановив рахувати ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області виконаною. Тобто слідчий, фактично не виконавши ухвалу суду апеляційної інстанції, взяв на себе не властиві досудовому слідству повноваження тасамостійно постановив, що ухвала виконана, тим самим не погодившись з вказівками апеляційного суду». Таким чином чисельні процесуальні порушення, допущені Каліфіцьким О. А., фактично унеможливили розгляд справи за фактом вбивства сина Колєснік Ганни Михайлівни по суті, що порушує її законні права і інтереси, як громадянки України. За нашим останнім запитом Прокуратура Кіровоградської області заявила, що окрему постанову від 28.03.2005р. було відкликано з Генеральної прокуратури України у зв’язку із визнанням Орлової Ніни Іванівни невинною. І що далі? Змучену Ніну Іванівну і досі ганяють по колу (бо Ганна Михайлівна надалі намагається покарати вбивць у погонах, а справу постійно перекваліфіковують у службову недбалість). Нікому. І чому дехто Каліфіцький сьогодні і досі працює в прокуратурі? Усі ці питання варто задати Генеральному прокурору України Пшонці Віктору Павловичу напряму. Хотілося би поставити тут крапку. За час тривалого «слідства» раптово пішли з життя батьки Ганни Михайлівни. Матір Шкути С. О. теж встигла покинути цей світ. Але я вирішив не спинятися, і елементарно промоніторити відкриті джерела.

  З'ясувалось, що свою оригінальну методику пан Каліфіцький використовує не вперше. І засвітився він у так званій справі «Вередюка», того самого бомжа, який начебто вбив журналіста Ігоря Олександрова (Слав'янська телекомпанія «ТОР»). Цей самий Вередюк до Верховного Суду України так і не доїхав (отруївся раптово). За даними видання «ГенштабЪ» перший раз цю справу сфальсифікував Медведько, який в результаті став генпрокурором. А вдруге — пан Каліфіцький, який набечто знайшов справжніх вбивць і фальсифікаторів. Суд спрямував справу на додаткове розслідування, а Каліфіцький отримав генерала. У ході цієї справи він активно практикував незаконні методи збору інформації, і навіть погрожував в залі суду підсудному Герасименко. «....при этом Калифицкий в присутствии суда стал угрожать мне незаконным возбуждением других уголовных дел в случае продолжения отстаивания своих конституционных прав, при этом первоначально сообщил суду, что не имеет ко мне личных неприязненных отношений, то есть попросту обманув суд.» - цитата. Зокрема він відзначився також довготривалими нічними допитами громадян Шломіна і Віннічука, зникненням на декілька днів затриманих Герасименко і Костюченко, і багаторазовими зустрічами з громадянином Криволаповим, який після цього спробував накласти на себе руки у слідчому ізоляторі № 13 міста Києва.Нагадує один момент — у своїй заяві Ганна Михайлівна теж згадує про погрози надягнути наручники під час допиту, помістити в психушку і таке інше. Звернімося до інших видань. За даними видання Цензор.нет пана слідчого давно вже занесено Європейською народною партією до списку осіб, яким рекомендується заборонити в'їзд до країн Єврозони. Також він один з фігурантів «Чорної книги України» за причетність до справи Юлії Тимошенко і до переслідування активних діячів податкового майдану.

  Що ще необхідно додати? На даний момент Каліфіцького призначено новим «смотрящим» Івано-Франківської області (яскраво це призначення коментує депутат Юрій Романюк- http://www.malakava.com/articles/16164). Звичайно, ми ще спробуємо звернутися до владних структур з метою хоч чимось допомогти Ганні Михайлівні. Проте, який буде результат, якщо Каліфіцький — людина Рената Кузьміна («ГенштабЪ»)? Офіційно — генпрокуратура не бачить у справі Колєснік ніяких порушень.

Головною фігурою в шахах завжди виступає гравець. Проте погано, якщо він підлаштовує правила гри під свої інтереси. Тоді навряд чи можна зупинитися. Тож вже давно пора перекваліфікувати справу Орлової на справу Каліфіцького, чи не так?