Насправді, неменші проблеми в Україні на місцях

Найсильніші та найслабші риси управління та влади, а також діапазон можливостей помітніші не у великих містах, а за кількадесят кілометрів від них. Мегаполіси часто замилюють наші очі та мозок...

«Україна, то наче великий віз, наповнений усім досхочу, але маємо одну велику ваду – колеса цього воза тягнуть у різні сторони» (Цитата з фільму «Дорога на Січ»).

Так вже склалося, що найсильніші та найслабші риси управління та влади, а також діапазон можливостей помітніші не у великих містах, а за кількадесят кілометрів від них. Мегаполіси часто замилюють наші очі та мозок яскравою рекламою, комфортом і безперервним споживанням. Тож після навчання у київському університеті, випробовувати здобуті знання найкраще мені було, як не дивно, поза межами столиці. На прикладі мого рідного Бердичева можна переконатися, що у провінційних містах все виглядає сумніше, але й реалістичніше водночас. Тут одразу бачиш проблему й одразу починаєш шукати шляхи до її розв’язання.

Проблема номер один – демократія. Всі чудово розуміють, що демократія – це рівноправна конкуренція, перехід політичної якості в якість економічну. А це сьогодні в нашій державі турбує всіх. Місцева ж, бердичівська, політика починається і завершується виборами міської ради та міського голови. Показовою виявилася в цьому плані минула виборча кампанія. Не встиг Василь Мазур ВТРЕТЄ стати мером (цікавий показник для оцінки демократії), як в суспільство була закинута «деза», що нібито за нього проголосувала найбільша кількість громадян, порівняно з усіма іншими мерами в Україні. Більше того, ця інформація пролунала навіть на кількох всеукраїнських телеканалах. Якість демократії в Бердичівській міській раді визначено кількома показниками: 1) порядок денний сесії з 30-ти питань голосується менше, ніж за півгодини (менше, ніж по хвилині на одне), обговорення вважається ознакою поганого тону; 2) депутати всіх представлених у раді політсил (Партія регіонів, «Батьківщина», «Фронт Змін», «Сильна Україна», комуністи) констатують наявність «партії бердичівлян, попри усі політичні протиріччя» (насправді у цій раді протиріч нема, є лише домовленості).

Проблема номер два – відповідальність. У даному випадку найяскравіше відчувається брак політичної відповідальності. Пересічні виборці, розчаровані політикою на всеукраїнському рівні, на місцеву особливої уваги й не звертають. Зазвичай у виборчий момент «ікс»  їхній вибір ідентичний загальноукраїнським уподобанням. Це, по суті, закриває доступ до влади активним громадянам, які не домовляються і не купують місця у партіях-гігантах. Мажоритарна система не вплинула на присутність у владі «яскравих та ефективних одинаків». Бабці голосують за Юлю або Януковича, не задумуючись, хто персонально є представником Юлі та того ж таки Януковича на місцях. А тут ситуація взагалі ганебна - доки лідерка БЮТу лежить на тюремно-лікарняному ліжку, очільник місцевої «Батьківщини» обіймається з керівницею бердичівського осередку Партії регіонів і позує перед фотокореспондентами у момент, коли до міста завітала делегація ОБСЄ, яка моніторить ситуацію з майбутнім виборчим процесом.

Проблема номер три – «совок». Наслідки совєцького поневолення ми досі відчуваємо у своїй ментальності, структурі інституцій та управлінні загалом. Радянський чиновник продовжує свої традиції управління у вигляді корупції, кумівства, «комсомолу» та інших заскорузлих інструментів імперської держави. Підтвердженням цьому є й останній корупційний скандал. Голову райдержадміністрації (за сумісництвом - голова місцевої Партії регіонів) схопили за руку під час отримання надвеликого хабара, триває слідство.  Якщо ж говорити про найефективніший розвиток країни на пострадянському просторі, на думку одразу спадає приклад Грузії: результативна боротьба з корупцією, спрощена фіскальна та дозвільна політика, динамічний прогрес практично в усіх сегментах держави. Одним з головних факторів «грузинського дива» стала молодь, яка прийшла на зміну «совку». Чи не найпоказовішим фактом є те, що в грузинській Президентській канцелярії працюють лише двоє людей, яким за віком більше 30-ти. Спробуйте, зайдіть до міської чи районної адміністрації в місті Бердичеві!

Проявів цих трьох проблем - десятки, а можливо, й сотні. Економічні негаразди мають похідний характер. Чи здатен управлінець керувати навіть відділом, якщо sms його дружині надсилає з iPad помічник? Чи здатен він стежити за розвитком нових технологій у сфері його діяльності та впроваджувати їх, якщо він - типовий представник «гомо совєтікус»? Міста та містечка з такими керівниками вмирають та деградують: зменшується кількість населення, збільшуються показники хронічних хвороб, погіршується рівень життя.

Що робити?

Позбавляти ілюзій. Поширювати та пояснювати інформацію про позитивні приклади, якої в епоху Інтернету достатньо навколо.

Залучати до управління молодь, яка здебільшого вже не має «совка» всередині.

Активно створювати й долучатися до організацій та ініціатив розбудови громадянського суспільства – один у полі не воїн.

І головне – не боятися! Життя в нас одне, страждати все життя не розумно. Тим паче, поки ми маємо можливість зробити особистий внесок у краще майбутнє дітей у своєму місті та своїй державі. Часто для цього просто потрібно розплющити очі та підняти власну п’яту точку.

Пам’ятайте, ви не одні, навіть коли ви не бачите навколо подібного до вас активіста. Спілкуйтеся і об’єднуйтеся!

Олексій Побережний