Симуляторам "голосу народу"

Практика "доносів"

Приводом написання цієї статті став наклеп. Примітивний, безграмотний і переповнений непритаманними українській мові термінами. Про його існування я довідався зовсім випадково, завдячуючи тому, що його копію розмістили як додаток до опусу  “Большие страсти мальнького городка”, автор якої заховався за псевдом “Андрей Правдоподобный” (електронний ресурс: режим доступу: http://h.ua/story/347482/).

Не беруся переповідати й коментувати зміст писанини боягуза-стукача “Правдоподобного”. Вибори до місцевих рад породжують окрім переможців й тих, хто зазнав поразки. Для наділених гідністю й інтелектом ця обставина стає підставою для роздумів й тверезого осмислення причин останньої, а позбавлені честі, совісті та гідності себелюбці шукають винних.

Обставини та висунуті звинувачення арештованим в серпні 2011 року трьом керівникам київського відділення ГО “Патріот України” (двоє з яких були депутатами Васильківської міської ради, що на Київщині), вже стали причиною кількох телесюжетів і журналістських розслідувань. Наділені вмінням відрізняти полову від пшениці відразу зрозуміли, що за брехливо висунутими звинуваченнями криється злочинний акт політичних репресій. Ні для кого не є таємницею той факт, що попри декларування демократичних принципів, формально суверенізована постколоніальна адміністрація України вдається до найпідліших методів поборення незгідних з її злочинною політикою. Прагнучи подати руку помочі арештованим товаришам (з Володимиром Шпарою та Сергієм Бевзом знайомий з 2008 року, а з Ігорем Мосійчуком з 1994-го), я опублікував в мережі Інтернет взяте в режимі телефонної розмови інтерв'ю з Ігорем (“Розмова з політичним терористом”), а також написав кілька статей (одна з яких була опублікована в газеті “Інформаційний бюлетень”, №42), в яких поділився з загалом власними думками й баченнями незаздрісного для трійці та їхніх родин становища. (“Чарівна оболонка вбивчого атавізму”, “Терористичні перипетії”, та “З приводу “викриття терористів”).

Реакція на факт надання моральної підтримки арештованим не лишилася непоміченою. Першою, шляхом “блокування доступу для подальшої публікації матеріалів, відреагувала” редакція сайту “Спільна Справа”. Ну що ж, з практикою затикання рота мені доводиться стикатися не вперше, тож нехай кріпацьке запобігання перед вимогами перейменованих в СБУ КГБістів залишиться на совісті бутафорного “революціонера” Олександра Данилюка. Наступним кроком став згаданий вище, надісланий на імена Генерального Прокурора, Голови СБУ та Міністра МВС наклеп, авторство якого взяв на себе Голова ГО “Антифашистський Блок” Д. Савченко.

Віднайти в інтернеті хоч якусь інформацію про “Антифашистський Блок”, а тим паче Д. Савченка я звичайно ж не зміг. Ця обставина, аргументи на які посилається “антифашист”, а головне - самі вимоги, дають підставу підозрювати що реальними замовниками тексту є працівники Служби Безпеки України. Пославшись на “голос народу”, легше здійснювати репресії проти незгідних зі злочинною діяльністю осілої на печерських пагорбах постколоніальної адміністрації.

Наклепник називає арештованих керівників громадської організації “Патріот України” «відморозками», «зграєю», а моє християнське співчуття ув`язненим трактує «допомогою провізією та грошима» і «писанням славетних опусів». Терміни знайомі. Аналогічними користувались його попередники за часів лихої пам'яті виродків Сталіна, Хрущова, Брєжнєва, Андропова та Черненко.

Час є найчеснішим суддею. Цілеспрямований терор, оббріхування, штучні голодомори, нав'язування фальшивих псевдовартостей та заселення теренів України расово та етнічно чужим елементом, який нічим не поєднаний з її славним і водночас трагічним минулим, так і не змогли вбити прагнення українців бути повновласними господарями рідної землі і власної долі.

Я свідомий того, що надісланий на імена Генерального Прокурора, Голови СБУ та Міністра МВС донос швидше всього стане причиною чергової провокації, з подальшими арештами, проти українських патріотів в цілому і мене особисто зокрема. Послідовникам садиста Дзержинського чеснота пошани гідності інших є ненависною. Даремно стараєтеся. Здатність вбити фізично, або ув'язнити за брехливим звинуваченням, ніколи не вб'є ідею, час якої настав. Покайтеся, грішники. Ми всеодно приречені на перемогу.

                                                                                   Олесь Вахній