Дякую владі за єдиний народ

Що б не казали, а Україна єдина… В цьому я переконався у неділю, на Пішохідному мості через Дніпро.

Руки стигнуть від морозу, вітер ріже обличчя, під ногами каша із вже розталого снігу та свіжого, який щойно випав, а на душі тепло.

Тепло, бо у цю непогоду поруч зібрались люди, у яких спільні погляди, спільні проблеми, спільне майбутнє, спільна країна.

Ми планували акцію Громадянський День Соборності «Україна єдина» не для когось, а для себе. Ми хотіли відзначити цей день разом, але без партійних прапорів, без підлаштування під чиюсь ідеологію.

Врешті-решт, чому ми, громадяни, маємо ставати під чиїсь знамена? Чому вони – політики, посадовці та різні можновладці - не стають під знамена свого народу?

І люди прийшли. Ми чекали, що буде багато, але не думали, що будуть на стільки різні люди. До нас долучились афганці і чорнобильці, фермери і підприємці, діти війни і козаки.   Це різні люди, у них різні долі, але цього дня ми були єдині.

Ми були єдині у тому, що нас не влаштовує політика діючої влади, нас не влаштовує той цинізм, з яким заявляють про поліпшення життя, нас не влаштовує те, що при владі знаходяться не патріоти.

Мабуть, саме цей зовнішній тиск і об’єднує зараз людей, адже ніщо не зближує так як спільний ворог.

Ми усі разом склали на Парковому мості через Дніпро 200 метровий національний прапор. Це дійсно був момент єднання, нехай і символічний.

Звісно, для багатьох пронести прапор на День Соборності – це данина моді, примха організаторів масових заходів, шаблон.

Але як може бути шаблонною справжня любов до своєї країни, як може бути шаблонною повага до національного прапору. Чому в багатьох країнах світу люди на великі свята прикрашають свої будинки національними прапорами, а у нас їх розвішують тільки по державних установах?

Тому для нас це був символ, символ єдності не тільки берегів Дніпра, а й єдності людей.

Ми запрошували і політичні сили на наш Громадянський День Соборності. Особливо запрошували тих, хто вважає себе демократичними, відносить до опозиційного табору.

Нажаль, вони проігнорували наше запрошення. Прийшли тільки четверо – Наталя Королевська, Євген Суслов, Микола Катеринчук та Анатолій Гриценко. Для решти, мабуть пропозиція громади не має суттєвої ваги. Що ж – це їх право і їх вибір.

Але ті політики, які наважились і прийшли, стали поруч із нами і склали синьо-жовтий стяг. Вони спільно із громадськими активістами підписали Маніфест громадянського суспільства.

Звісно, їх прийшло не багато. Це крапля в морі, в порівнянні із тим, що в парламенті 450 депутатів, які мали б бути в цей день разом з народом. Це четверо політиків – це крапля в океані, в порівнянні з тим, скільки буде намагатися прийти в наступний парламент. Але те, що вони прийшли, вже говорить багато. Вони прийшли і проявили солідарну позицію з нами. Вони показали, що поділяють наші турботи, наші прагнення, а отже у нас є на кого спертися.

Це означає, що вже формувалася та платформа, та база, від якої можна буде відштовхнутися і рухатися далі. Це означає, що у нас, у громадських організацій, а значить і у всій Україні, є підтримка і надія.

Україна єдина!

Слава Україні!