Пробач нас, наша Україно-Ненька!
За біль, що не спраможні з тебе зняти,
За материнський сум твого серденька,
За тих, хто нас бажає роз’єднати...
Передчуття біди в Твоїм обличчі –
Ти хвора від людського божевілля.
Коптять і гаснуть недовіри свічі,
Бо кривда множить заздрість і насилля…
Але, повір нам, в Українськім домі
Є щирі Патріоти без визнання.
Алмазами в бруднім металоломі
Їх дії, їх думки, їх сподівання,
Бо не прислужувати вміють, а служити,
І вивести народ з полону рабства,
І, дивлячись у темряву, світити…
Світ Істини, на щастя, - їх БОГатство!!!