Вибіркове правосуддя в Україні

Трохи про наше демократичне правосуддя:)

  За інформацією неурядової організації «Freedom house» характер дій нинішньої влади в Україні наближається до принципів автократії. На мою думку є очевидним, що за таких умов підвищений коефіціент уваги приділяється саме силовим структурам, як основному механізму політичної уніфікації суспільства з метою недопущення поширення опозиційних проявів та рухів. Саме тому сьогодні відбувається перепрофілювання органів внутрішніх справ та прокуратури шляхом призначення одіозних, наближених до оточення гаранта людей на керівні посади.

     Зокрема за час роботи керівником МГО «Ідейна варта» я зустрівся з численними порушеннями посадовцями норм чинного законодавства. Чого вартий один лише колишній начальник Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Каліфіцький Олександр Анатолійович? (подробиці -   http://malakava.com/articles/16683). Коли звичайна літня жінка ніяк не може покарати співробітників органів внутрішніх справ, винних у смерті її сина. Або, до прикладу,  син прокурора Жовтневого району міста Дніпропетровська Дмитро Рудь, який збив на своєму авто трьох жінок і ховався від правосуддя. Проте, правосуддя його знайшло, і він навіть отримав строк......умовно. Натомість у Чернівцях 32-річного Олега К., який збив насмерть двох жінок, Шевченківський районний суд засудив до 9 років позбавлення волі (http://zik.ua/ua/news/2011/12/20/325039).  А скільки таких, хто взагалі залишився безкарним? Є в мене претензії і до контори пана Табачника. Я не буду тут згадувати «справу Слюсарчука», вже відому загалу. Я тільки згадаю історію, коли захищав інтереси студентів гуртожитку №4 Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, до якого масово заселяються сторонні особи.  Прокуратура Солом'янського району порушень там не знайшла (зате нарахувала 450 студентів на 312 ліжко-місцях). Міністерство освіти і науки замість того, щоб дійсно провести перевірку викладених доводів, надіслало запит до адміністрації НПУ, а коли я повторно звернувся — мені була надана копія попередньої відповіді, в якій сказано: «За повідомленням Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...». Тож я звернувся до тодішнього віце-прем'єра Семиноженка. Державна інспекція навчальних закладів МОН виявила там 414 студентів (от не розумію, чи то прокурорські не вміють рахувати, чи міністерські?). І лише Контрольно-ревізійне управління викрило порушення оформлення документації (але — лише одне). Звичайний комендант у звичайному гуртожитку, і ніякі солідні установи не можуть нічого вдіяти.  Чомусь нікого це не цікавить. І коли такі поодинокі випадки стають системними, коли існують різні підходи судів до представників влади і опозиції, варто замислитися. Чому, наприклад, коли звичайна журналістка в ефірі шоу «Велика політика» запитує Кузьміна Рената Равелійовича (заступник Генерального прокурора) про його скромний маєток на основі даних з Державного управління справами,він дозволяє собі прямо натякати на продовження бесіди в стінах прокуратури? Чому пан Захарченко, який займає пост міністра внутрішніх справ, за часи свого керівництва податковою «вступил в своеобразный сговор с нелегальными конвертационными центрами» («ГенштабЪ»), і досі існує в структурі правоохоронних органів? За неперевіреними поки що даними з наших джерел у органах внутрішніх справ міста Дніпропетровська, стало відомо, що колишній заступник прокурора Ленінського району міста Дніпропетровська пан Миколайчук мав статеві зносини з неповнолітньою особою, після чого передав їй ключі від власного авто. В результаті трапилася дорожно-транспортна пригода, в якій дівчина загинула. Сам Миколайчук і сьогодні працює в прокуратурі Львівської області.
  Що ж стосується нас з Вами, себто — простих смертних? Українська Гельсінська спілка з прав людини наводить достатню кількість прикладів. Зокрема, мова буде йти про так звані справи Андрія Федосова, Дємєнтія Бєлого, Юрія Косарева. Випадок 1. На початку 2010 року Кримська організація Всеукраїнської організації інвалідів та споживачів психіатричної допомоги провела моніторинг у шістьох психіатричних державних лікарнях Криму. В результаті було виявлено серйозні факти порушень прав людини. Андрій оприлюднив у соціальній мережі Фейсбук повідомлення про свій намір подати заяву прокурору про неналежні умови існування хворих. Після цього почались дзвінки із погрозами. Зокрема, 25 квітня 2010 року людина, яка представилася Ніколаєм Васильовичем, попередила його, щоб він не подавав заяву, або стан його здоров'я значно погіршиться. За даним фактом Андрій повідомив прокурора і в цілях безпеки виїхав з Криму. Проте у травні 2010 на нього напали невідомі і жорстоко побили. Міліція не стала розглядати його заяву і відмовилась проводити будь-які слідчі дії. У липні 2010 року його затримали за злочин, ймовірно скоєний 10 років тому (тобто на момент скоєння Андрію мало бути 15 років). 20 вересня 2010 з'ясувалося, що на той момент він перебував у дитячій лікарні. Версія тріснула. У листопаді 2010 року різко погіршився стан здоров'я Андрія, діагноз - «мієлопатія та в'ялий парез нижніх кінцівок». Зловмисників це не зупинило, і восени 2011 його знову побили. Правоохоронні органи викладене не зацікавило.. Йдемо далі. 14.09.2010 року голова міської ради Херсону Володимир Сальдо у приміщенні обласного музично-драматичного театру мав провести публічний звіт перед територіальною громадою. Працівники міськвиконкому не пропускали у фойє театру громадян без іменних запрошень, включаючи окремих депутатів ради і журналістів із редакційними посвідченнями. Редактор інтернет-видання «Політична Херсонщина», член НСЖУ, голова обласної організації Комітету виборців Дємєнтій Бєлий вийшов у центр зали театру, щоб публічно проінформувати присутніх про конфліктну ситуацію під дверима театру. У відповідь до нього підійшли двоє заступників В. Сальдо і примусово вивели із зали. Вже на виході у фойє до Дємєнтія Білого підбіг підприємець В. А. Шевчук і взявся його виштовхувати. Потім, зачинивши двері до залу, почав наносити йому удари в груди і обличчя. При цьому працівники міськвиконкому тримали його за руки. У відповідь Дємєнтій відмахнувся від нападника фотоапаратом, завдавши легкі тілесні ушкодження. Працівникі міліції, які знаходилися поруч, у ситуацію показово не втручалися. Д. Бєлого було доставлено до лікарні та встановлено діагноз «внутричерепна травма і струс мозку середньої тяжкості». Сам інцидент зняли на відео. Міліція склала на пана Бєлого протокол про адміністративне порушення. Прес-служба Херсонського міськвиконкому оприлюднила відповідну інформацію у ЗМІ. Прокуратура Суворовського району міста Херсон відкрила справу проти підприємця за ст.125 КК України щодо побиття журналіста і направила справу в суд. 26 жовтня 2010 року суд визнав обгрунтованість відкриття кримінальної справи щодо завданих Д. Бєлому тілесних ушкоджень, а 1 листопада 2010 суд визнав відсутність у діях Дєментія складу адміністративного правопорушення. Тоді ж у листопаді, звинувачений за кримінальною статтею Шевчук став депутатом Херсонської міської ради та подав скаргу приватного звинувачення до Суворовського районного суду. Як результат, суддя Кузьміна порушила кримінальну справу проти Д. Бєлого по тій же самій статті. У червні та липні 11го року міліція провела слідчі дії і інкримінувала Бєлому умисні тілесні пошкодження. 18 липня 2011 слідчий Суворовського РВ ХГУ УМВС України А. Ювченко виніс постанову про притягнення Д. В. Бєлого в якості звинуваченого за завдані тілесні пошкодження Шевчуку. Проте так чи інакше суд виправдав журналіста. Щодо Юрія Косарєва. Ввечері 22 травня 2011 року у селі Волнухіно подружжя Косарєвих разом із Сергієм Ігнатьєвим та його дружиною відпочивали у подвір'ї будинку, який належав Юрію Госареву, члену громадського формування «Луганська правозахисна група». До цього у рамках діяльності організації було підготовано запит стосовно порушень керівництвом ВАТ «Успенський кар'єр» трудового та екологічного законодавства. До будинку під'їхав джип з номерами ВВ1122 ВХ, з якого вигрузилося троє чоловіків. Вони ввічливо попрохали не «мутити робочих», бо будуть в декого проблеми. Через короткий відрізок часу вони з'явилися у супроводі білого ВАЗу, який містив троїх пасажирів у міліцейській формі. Один з них, підійшовши до будинку, діста зброю (свідчення І. Косаревої). Юрій одразу заявив, що на днях прокуратура буде розбиратися, хто і в чому винний. Проїхатись «недалечко» у такій компанії він відмовився. Потім один з міліціянтів поцікавився по телефону «Может валить его нах?», після чого вони повалили Юрія на землю, натягнули наручники і почали бити. У побитті приймали участь і люди з джипу (Гапоненко О.О. І його охоронець Андрієвський Н. В.) На захист Ю. Косарєва вступив С. Ігнатов. Усіх, хто тримав оборону, доправили до Лутугінської прокуратури. Втекти змогла лише Ірина. Із скарги до прокуратури свідка Ірини Бімбат: «Мене привезли до Лутугінськоїтпрокуратури. Потім мене, Косарева, Ігнатова, працівників міліції Мельникова та ще двох працівників міліції повезли на медичне обстеження до Лутугінської міської лікарні. Там  я побачила Юрія Косарева. На його обличчі були видимі пошкодження: крововиливи, шишки. Він скаржився на біль у ділянці ребер. Я не бачила видимих травм чи ушкоджень у людей у міліцейській формі. Я почула, як один із міліціонерів дорікнув товаришу – у нього під час експертизи у крові був виявлений алкоголь. Потім цього  працівника міліції виключили із списку потерпілих, яких нібито побили Ігнатов та Косарев». 22 травня 2011 року до Лутугінський РВ МВС України надійшли три виклики із скаргами на хуліганські дії зі сторони Юрія Косарева. Проти нього було порушено дві кримінальні справи за статею 342 (опір працівникові правоохоронного органу) та статею 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу). Ірина Імбат повідомила про тиск на неї, як на свідка. «Мене допитував слідчий прокуратури Мельник С.В. Він сказав, що йому власник каменоломні дав 3 тис. доларів за те, що він посадить Косарева. І якщо я не скажу, що Косарев напав на міліціонерів, він і мене посадить на п’ять років за напад на міліціонерів». 9 червня у Лутугінському суді відбулися попередні слухання по справі Юрія Косарева та Сергія Ігнатова, на яких було винесено обвинувальний вирок. На момент проведення попереднього слухання обоє звинувачених знаходилися у лікарні СІЗО (Ю.Косарев після виснаження в результаті голодовки, С.Ігнатьєву зробили операцію). На засідання не пустили офіційних спостерігачів від «Луганської правозахисної групи» - помічника депутата Анатолія Ягоферова, Андрія Василенко і правозахисницю Ірину Олейникову. Луганська обласна прокуратура у своїй відповіді на інформаційний запит стверджує, що за результатами розслідування прокурором затверджений обвинувальний вирок Ю.Косареву та С.Ігнатьєву та справа направлена до суду для розгляду по суті. У той же час у відповіді зазначено, що після розгляду заяви Ю.Косарева про побиття його робітниками міліції, Лутугінський відділ МВС та прокуратура відмовили йому у порушення кримінальної справи проти міліціонерів.     

   Звісно, є факти і свіжі. До прикладу, СБУшники у Харкові погрожували розправою з дітьми аспірантки Оксани Животкової, яка паралельно обіймає посаду відповідального секретаря Харківського відділення «Просвіти». Її звинувачували у тероризмі, замаху на вбивство. Допит проводив слідчий Легецький, відомий завдяки справі зниклого журналіста Кліментьєва. (http://uainfo.censor.net.ua/news/9663-y.html).
 
    Сьогодні працівники міліції пильно охороняють білборди з зображенням нашого вельмишановного Президента. А це ніяк інше, як нездравою параноєю можновладців, назвати не можна.
   
Факт вибірковості українського правосуддя вже давно визнаний і Європейським союзом, і Сполученими штатами. І поки не буде систематичної протидії таким випадкам, ми і надалі будемо жити в країні, де вібірково визначатимуть, чи ти людина, чи сміття?