03.02.2012 ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ УКРАЇНІ

Холод-2012 ЧИ ЗМОЖЕ ДЕРЖАВА ВИЙТИ З ЕНЕРГЕТИЧНОЇ КРИЗИ?

Люта зима знову нагадала, що людям потрібне тепло. А тепло залежить від того, чи є вдома газ, вода, вугілля, дрова, світло. Людина стала залежною від багатьох складових сучасної цивілізації. Пригадую день 2 листопада 1974 року в Івано-Франківську — зранку пішов спочатку дрібний дощ, пізніше він посилився і падав з неба до 11-ї години вечора, а потім почав падати мокрий сніг. Він вкрив товстим шаром дерева, будівлі, електродроти. Близько першої години ночі подув упродовж 15 хвилин різкий сильний вітер. На вулиці все загуділо… І раптом щезло все освітлення на вулиці та в будинках. За ці п’ятнадцять хвилин вітер порвав лінії електропередач, зв’язку по всій області. Тоді ще мобільних телефонів не було і додзвонитися до своїх знайомих та рідних було неможливо. Вода перестала надходити до квартир. Хто мав свічки, то запалював їх, а у кого їх не було, то мусив чекати до ранку денного світла. За ніч снігу випало так багато, що перекрило дороги по всій Івано-Франківській області. В квартири надходив лише газ і тим ми обігрівалися. Нашій маленькій дочці йшов 8-й місяць, без тепла було дуже сутужно. Не подавалася вода і в туалет. На наше щастя за 100 метрів від нашого будинку була криниця, і туди зранку вишикувалися у черзі сотні людей з відрами, банками. У той час у магазинах ще не продавалися бутлі з водою, тож єдиним джерелом води для наших домівок були ці колодязі (їх нині, на жаль, вже нема) і вони рятували нас у ту скрутну годину.
На відновлення лінії електропередач (і зв’язку) пішло п’ять діб. Заводи і фабрики по всій області не працювали. Діти не ходили до школи, а студенти — в інститути. Добре, що на той час у Івано-Франківську не було будівель вище дев’яти поверхів, та й 9-поверхівок було мало.
За ці дні нормальне життя було паралізоване — не працювали хлібопекарні, їдальні, магазини. Транспорт ходив з великими перебоями. Не було тепла в лікарнях, у пологових будинках. Тоді мені бачилося, що наше життя рятував газ. Але якби і його тоді відключили, то не знаю, чим це могло скінчитися для старших людей, для хворих, для маленьких дітей. Чи треба було б на випадок війни кидати на землю страшні бомби з неба? Напевно, ні. Бо для великих міст з його багатоповерхівками достатньо на сім-десять днів відключити лінії електропередач, припинити постачання газу (а це зробити легко), і настав би колапс, який виправити стало б неможливо. Це вже могла б бути війна з величезними людськими втратами.
Чи враховані такі ситуації в державній політиці? У 2006 році заморозили взимку Алчевськ. І добре, що вдалося за день-два зібрати сотні ремонтних бригад з усієї України, щоб відновити подачу тепла та водопостачання. А що було б тоді, якби цей погодний фактор спрацював на великій частині нашої держави? Хто міг би прийти на допомогу людям? Чим це все могло б скінчитися?
Великі міста, мегаполіси є надзвичайно вразливими для людей, незалежно від причин виникнення цього колапсу, — від помилок у минулому, від різних погодних умов чи від добре спланованих воєнних дій.
На Україну в нинішні січневі дні навалився лютий холод. Замерзають на вулиці безпритульні, припиняються заняття в школах. Залежність людей від сучасної цивілізації дуже велика. Людству треба знаходити вихід з таких ситуацій. І тут не треба шукати щось надзвичайне. Утеплення будівель здатне економити 30 відсотків витрат від обігріву. Індивідуальне опалення будинків теж скорочує витрати газу на стільки ж. Чи треба говорити про використання енергії вітру, сонця та тепла Землі?
Це все відомі речі і добре випробувані в практиці багатьох країн світу. Але вони вимагають на перших порах значних коштів. Потрібен час для реалізації цих заміщуючих джерел енергії. А це означає, що для України реалізація нових технологій повинна починатися невідкладно. Не кажу вже про застарілі технології в наших теплоцентралях, що витрачають учетверо більше газу чи вугілля, ніж в європейських країнах. Це вже марнотратство, яке давно потрібно було б ліквідувати.
Державні мужі заговорили на повний голос про необхідність збільшення видобування газу в Україні, в тому числі про прискорене освоєння ресурсів нафти і газу на Чорному та Азовському морях. Ведуться перемовини про освоєння газових покладів Донбасу, сланцевого газу з Олеського та Юзівського родовищ. Не доходять руки в українському уряді до освоєння ресурсів тепла землі на Керченському півострові Криму та в Закарпатті. Не знаю, чому в Україні не говорять про використання теплових насосів, хоча відомо, що Японія  останніми роками виготовляє та пускає в експлуатацію близько 6,5 мільйона їх, а США — більше трьох мільйонів. Навіть Білорусь виготовляє та постачає в Німеччину 350 тисяч таких насосів.
Складається враження, що наш уряд ніяк не спроможеться до залучення науковців для створення енергозаміщуючих щодо газу джерел, до поєднання цих проектів із фінансовими можливостями нашої держави. Треба, щоб реалізація цих проектів була вигідна для малого та великого бізнесу, повинна бути вигідною і для простого громадянина України.
Прикладів реалізації цих проектів у світі багато — це і досвід  Аргентини, Польщі, країн Європейського Союзу, Японії. Наші посольства, консульства повинні надати уряду необхідну інформацію з цих питань.
Посилаються на дешевий власний газ, говорять, що це не дасть збільшувати вартість комунальних послуг. Але не говорять, що для видобування власного газу треба вкладати великі кошти в буріння свердловин, освоєння родовищ на суші та на морі. А при дешевому газі розвивати власну газовидобувну індустрію не вдасться.
Що стосується збільшення видобування газу (і нафти) з материкових родовищ України, то вони залежать виключно від енергетичної політики уряду. Треба не «латати дірки», а шити новий енергетичний «одяг».
Сьогодні для України надактуальним є зменшення енерговитрат у всіх сферах народного господарства. Це найважливіше завдання, оскільки Україна є однією з найбільш енерговитратних країн світу і, на думку багатьох учених, це може викинути нас на узбіччя світової цивілізації.
Найприкрішим є те, що сьогодні від вирішення енергетичних проблем відлучені вчені наших університетів, а колишні науково-дослідні галузеві інститути «приказали долго жить», їх попросту вже немає. Розрив між бажаннями, необхідністю та реальністю дуже великий. Чи зуміє нинішня влада синтезувати ці три складові енергетичної проблеми — не знаємо. А без її вирішення, без розуміння, що енергетична проблема для України є національною, що від її реалізації залежить наша незалежність, наше майбуття в Україні, не буде майбутнього. Тому вона є найголовнішою національною проблемою на найближчі 7-10 років.

Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук, професор
м. Сімферополь