істотні умови та вибір права в зовнішньоекономічному договорі

істотні умови та вибір права в зовнішньоекономічному договорі

       На сьогоднішній день міжнародні відносини з іноземними державами мають велике значення для економічного розвитку України, що сприяє зростанню міжнародних ділових угод.
       При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємцям треба пам’ятати, що порушення умов зовнішньоекономічного договору є причиною судових спорів між нерезидентами та резидентами. Треба завжди розуміти, що якщо Договір не  відповідає  вимогам  законів  України або національному законодавству іншої країни або   міжнародних договорів, він може бути  визнаний  недійсним  у  судовому порядку.
       Щоб уникнути судових спорів треба дотримуватись  нижчевикладених умов.
       По перше , розглянемо, що представляє собою зовнішньоекономічний договір.
       Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний  договір  (контракт)    - матеріально оформлена угода двох  або  більше  суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності  та  їх  іноземних    контрагентів,    спрямована    на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та  обов'язків зовнішньоекономічній діяльності.
        В зовнішньоекономічному договорі, як передбачено пунктом 1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 (далі – Положення про форму контракту), повинні зазначатися наступні умови: назва, номер  договору,  дата та місце його укладення;  преамбула; предмет договору; кількість  та  якість  товару  (обсяги  виконання робіт, надання послуг); базисні  умови   поставки   товарів  (приймання-здавання виконаних робіт або послуг); ціна та загальна вартість договору; умови платежів; умови приймання-здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини;санкції та рекламації; умови урегулювання спорів у судовому порядку; місцезнаходження   (місце   проживання),   поштові   та платіжні реквізити сторін. Також, за домовленістю  сторін  у  договорі  можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості,  умови залучення субвиконавців договору, агентів, перевізників,  визначення  норм навантаження    (розвантаження),    умови    передачі    технічної документації на товар,  збереження торгових марок,  порядок сплати податків,  митних зборів,  різного роду  захисні  застереження,  з якого   моменту   договір  починає  діяти,  кількість підписаних примірників договору, можливість та порядок унесення змін до договору та ін.
       І якщо, наприклад, предмет договору, кількість та якість товару, ціна та загальна вартість, чи умови платежів є зрозумілими для сторін  й завжди можуть бути конкретно визначені у зовнішньоекономічному договорі, досить складними та проблемним залишаються умови про урегулювання спорів у судовому порядку та вибір права.
      На жаль, сторони зовнішньоекономічного договору не завжди приділяють значну  увагу щодо визначення національного права, яке буде регулювати відносини між сторонами по договору, що в подальшому  призводить  до непорозумінь між сторонами.
       Варто пам'ятати, що укладаючи зовнішньоекономічні  договори, сторони договору можуть обрати право, що буде  застосовуваться до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
       Але, законодавство України, а вчасності ЗУ "Про міжнародне приватне право"  має  певні обмеження щодо реалізації такого вибору. Наприклад, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави,  у якій це  майно  знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
       Право, що буде застосовуватись та регулювати відносини між сторонами у договорі, може визначатися трьома шляхами: перший - це вибір та застосування національного права однієї зі сторін договору, другий  – це коли сторони обирають національне право іншої держави, резидентами якої сторони договору не є; третій - це коли положення про вибір права у договорі  відсутні, тоді вибір здійснюватиметься на підставі норм і правил, що містяться в міжнародних документах або національному законодавстві.
       Розглянемо мінуси та плюси вищевказаних варіантів вибору права.
       Вибір національного права іншої держави, резидентами якої сторони договору не є: найчастішою помилкою є  те, що дуже часто сторони при укладанні зовнішньоекономічного договору  вибирають право держави, яка не є стороною по договору. У такій ситуації сторони не  можуть чітко усвідомлювати свої права та обов'язки за договором та  передбачити всі можливі наслідки, що випливають з укладення зовнішньоекономічного договору, оскільки кожна зі сторін не знає  досконало національне законодавство вибраної держави.
     Відсутність у договорі застереження про вибір права: інколи, укладаючи договір, сторони не прописують у договорі застереження щодо вибору права, яке регулюватиме їх стосунки. У таких ситуаціях, у разі виникнення спору, стосунки між сторонами будуть підпорядковані, скоріше за все, національному законодавству сторони, на території якої відбувається більша частина виконання контракту.
     Вибір національного права однієї зі сторін договору: сторона,  національне право якої вибрано та зазначено у договорі,  відразу опиняється у виграшному становищі, оскільки така сторона розуміє законодавство своєї країни.  Про що не можна сказати за іншу сторону по договору. Авжеж для українських підприємців найкраще вибирати Українське законодавство, яке буде  регулювати  стосунки між сторонами по договору, але нажаль не завжди це   можливо.
     На наш погляд, якщо контрагент проти використання українського законодавства, тоді найкращим виходом є застосування Принципів міжнародних комерційних договорів, опубліковані Міжнародним інститутом уніфікації приватного права в 1994 р. (принципи УНІДРУА).
     Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА) - це звід саме уніфікованих норм і правил, які можуть застосовуватися для діяльності країн з різними системами права.
      Зверніть увагу, що  в УНІДРУА редакція може доповнюватись новими нормами права, проте  не змінюється, що є дуже зручно для   сторін договору.
      При цьому слід мати на увазі, що якщо в УНІДРУА відсутні  правові норми, які можуть регулювати спір виниклий між сторонами, то суд буде використовувати норми, взяті як з міжнародних джерел права (конвенції, тощо.), так і з національного законодавства однієї зі сторін спору.
      Також хочеться зазначити, що на сьогоднішній день в Україні дуже багато спорів що виникають у зв’язку з зовнішньоторговельними контрактами, розглядається Міжнародним комерційним арбітражним судом при ТПП України. Проте, Міжнародні комерційні арбітражні суди розглядають спори між Сторонами, на підставі угоди між сторонами або арбітражного застереження, зазначеного в контракті, в якому чітко зазначено,  що будь-яке спірне питання, що виникло по договору або у зв’язку з ним, підлягає передачі на розгляд і остаточне розв’язання у Міжнародний комерційний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Юрист "Міжнародного юридичного центру"
Булавіна А.О.