Утопічна частка «євро-»

Україна дедалі більше бачить себе і позиціонує з «європейськими» країнами, яким притаманні «європейські» культура, історія,цінності та мова.

Але, як не дивно, мова сучасної Європи з певними труднощами входить до українського життя та вжитку.

Українцям постійно бракує слів, аби перекласти ключові та важливі «європейські» слова і, спираючись на переклад, формувати законодавчу, політичну сторони життя країни.

Але не можна винуватити в такому величезному розриві  «мовні аспекти». Частіше за все, найвагомішим чинником в цьому є культурна різниця між націями, адже там, де бракує слів, нерідко бракує і самих об’єктів, що ті слова позначають.

Український народ сприймає Європу водночас як надто близьку і надто далеку – як частку української ідентичності й водночас як те, про що писав Т.Мор – утопічну країну абстрактних цінностей, надзвичайного комфорту та високої якості.

Від початків незалежності в Україні почали з’являтися десятки, сотні нових неологізмів із префіксом «євро-». Ці слова здебільшого мають велику емоційну та змістовну зарядженість, хоча і позначають дещо розмиті об’єкти. Марення вищої якості, комфорту, чогось абсолютного нового, жага виділитися з натовпу та, авжеж, «радянські» травми через брак необхідних речей мотивували людей до пошуку «європейських інновацій», які були закриті дотепер.

Від так все частіше ми починали чути про славнозвісний «євроремонт» - облаштування приміщення, де яскравість дизайну допомагали новим буржуа ідентифікувати свій певний соціальний стан та, безумовно успіх. Після «євроремонту» в обіг почали вводити такі поняття як «євродвері», «євровікна», «єврошпалери» та «євростелі». Всі ці «євро інновації»  наслідували мінімалізм, який мав замінити радянську масивність та помпезність, що було необхідно громаді.

Це була доба протесту проти старих укладів та пошук суцільно нових принципів життя. Чим саме «підковані» люди й скористалися. З початком поширення всіх євро-предметів, приладів та послуг набув поширення рух підробок, фальсифікатів та надання неякісних та невідповідних «європослуг».

Культурне розуміння, що вибудовується навколо слів «європейський» та «євро», чітко асоціюється в колективній свідомості українського суспільства з райською реальністю, де всі незручності та утискання радянської доби перетворюються на марення, а людина потрапляє до дивовижного місця де здійснюються її мрії про комфорт, якість тощо.

Може саме тому нас зваблює така далека, але така бажана «європейська інтеграція»?

Європа - це яскраве зображення благ високої побутової культури. Саме такий шлях «на Захід» здатний злагоджувати всі культурні, ідеологічні, мовні суперечності країни, незалежно від того, який саме культурний код міститься у підсвідомості конкретного homosapiens.

Українцям подобається бачити себе «європейцями», громадянами «європейської країни», мешканцями частини Європи, можливо, менш вдалої, однак Європи. І українське суспільство поволі починає почуватися частиною «європейського простору».

Однак наша українська частина єврозони все ще ніби знаходиться у дивному передпокої: «європейський» світ досі залишається світом далекого раю, острівці якого лише поволі проникають у життя по цей бік кордону – у вигляді «євроремонтів», «євростель», «євро одягу» - переважно, знов-таки, китайського чи турецького виробництва.