Білоруський вектор України

Вчора своє останнє слово сказав Юрій Луценко. У ньому від однозначно назвав причини свого ув’язнення – політична позиція. Він сказав те, що і так було всім відомо, - «з приходом до Президентської посади Януковича і так не досконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти».

«Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом –політична. Тюрма – ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції […] Моє ув’язнення,як і ув’язнення Тимошенко – це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення – причина показової розправи над Юлею і наді мною», - сказав він у своєму виступі.

Розправа над політичними опонентами в Україні справа не нова, але чергове підтвердження цьому вимальовує для нас далеко не райдужні перспективи.

Минулого тижня Рада Євросоюзу ухвалила постанову, якою розширила можливості застосування санкцій щодо білоруських фізичних та юридичних осіб, причетних до порушення основних прав та свобод. До цього на початку січня президент США Барак Обама підписав закон, який передбачає введення нових санкцій проти Білорусії.  

Так у світі реагують на постійні репресії та політичні переслідування у сусідній нам країні. Загалом же на сьогоднішній день близько 200 громадянам цієї країни, серед яких є Олександр Лукашенко та члени його родини, високопосадовці, судді та співробітники прокуратури, заборонено в’їзд на територію ЄС та США. Заморожено рахунки та заборонено ввіз до країни зброї та устаткування, що може використовуватись для «внутрішніх репресій».

До України таких рішень ще не ухвалено, але ми вже на шляху до цього. 

26 січня ПАРЄ ухвалила  Резолюцію "Функціонування демократичних інституцій в Україні", де  чітко та однозначно висловили занепокоєння станом справ у нашій країні. Європейська інституція відзначила, що у нас відбуваються кримінальні переслідування  колишніх урядовців, зокрема Юрія Луценка, Валерія Іващенка, Євгена Корнійчука та Юлії Тимошенко, судова система не досконала, а склад Вищої ради юстиції взагалі суперечить принципу розподілу влади. ПАРЄ рекомендувала українській владі переглянути ст.364 та ст. 365 Кримінального Кодексу, за якими засуджують колишніх посадовців, оскільки ці статті є занадто широкими у застосуванні та, по суті, дозволяють постфактум криміналізацію звичайних політичних рішень, що суперечить принципу верховенства права та є неприйнятним.

Щодо колишніх членів уряду, ПАРЄ закликає зняти з них обвинувачення, висунуті за цими статтями, а президента просять  розглянути усі наявні в нього правові засоби, щоб звільнити опозиціонерів та дозволити їм брати участь в наступних парламентських виборах.

Висновок цієї Резолюції був як ніколи жорсткий: «Асамблея закликає Моніторинговий комітет уважно слідкувати за ситуацією та запропонувати будь-які подальші дії з боку Асамблеї відповідно до ситуації, включаючи розгляд можливості застосування санкцій, якщо вимоги Асамблеї не буде виконано».

Проте, як показали події, влада не збирається задовольняти висунутих вимог. Парламент із тріском провалив декриміналізацію зазначених статей Кримінального Кодексу, що дозволило б зняти політичну складову з процесів над опозиціонерами, що набули достатньо  широкого розголосу не тільки в Україні, а й за її межами.

Минулого тижня ми розпочали збір підписів під Зверненням до ПАРЄ щодо надання Юлії Тимошенко та Юрію Луценку статусу політичних в’язнів. Ми розуміємо, що без свобод політичних, в Україні ніколи не буде свобод економічних. Доки в Україні будуть кидати до тюрем політичних опонентів, ми не зможемо не те що претендувати на членство в європейській спільноті, ми не зможемо претендувати навіть на статус демократичної країни.

Я переконаний, що зваживши на існуючий стан справ, ПАРЄ надасть статус політв’язнів Тимошенко та Луценко. І тоді вже владі доведеться задуматись про майбутні перспективи, адже у розумінні більшості країн світу політичні в’язні можливі тільки в умовах диктаторського режиму та політичних репресій.

Нажаль, Янукович, Азаров та Ко не зрозуміють попереджень. Вони не почнуть нічого робити, доки справа не торкнеться особисто їх та їхніх родин. Тільки якщо до них будуть застосовані аналогічні до білоруської влади санкції, включаючи блокування банківських рахунків, можна сподіватись на конструктивні дії з їхнього боку. Тоді вони, а не опозиція, будуть найбільше зацікавлені у встановленні демократії в Україні та звільнені політв’язнів, бо опиняться у статусі «нев’їзних» та без грошей у розграбованій та знищеній країні. Єдине, що їм залишиться – візити до братньої Білорусі та Росії.

Дивним для мене залишається і скепсис захисника Юлії Тимошенко Сергія Власенка. Невже не зрозуміло, що із сьогоднішньою владою потрібно розмовляти її ж мовою. Переконаний, що введення санкцій проти українських можновладців – найбільш дієвий метод впливу.

Ми збиратимемо підписи під Звернення до наступної сесії ПАРЄ, яка розпочнеться вже 23 квітня. Туди ми передамо їх через делегата від України Євгенія Суслова і переконані, що європейці вивчивши всі факти підтримають надання Тимошенко та Луценко статусу політв’язнів. Ми також сподіваємось, що лідери української опозиції все ж таки зможуть взяти участь у парламентських перегонах цього року, і тоді вже народ України розставить усі крапки над «і».