Гіперактивні діти

Рівно 5 хвилин. На більше терпцю не вистачає...

Нещодавно розмовляли з колегою про учнів школи, здатність до навчання, а головне, до зосередження /

  "Їй 4. Садочок не робить, то, зазвичай, мала вдома з мамою та маленьким братиком. Інколи дружина просить взяти дочку із собою, бо та вже казиться без дітей.  
Буває прихожу додому, а вони граються в школу. Сідає дівча за свій малесенький столик і 5 хвилин малює щось у альбомі. Рівно 5 хвилин. На більше терпцю не вистачає, то мама наголошує, що урок закінчено й можна виходити гратися. Ось так щотижня , або двічі в місяць, збільшуючи на одну – дві хвилини час спокійного терпцю за столом. Малий тут само повзає. Навчившись підніматися до столу, розглядає шедеври старшої сестрички…
Таким чином дитина привчилась до необхідності спокійно сидіти «на уроці», що вводило в оману її вчителів…
Пройшов час. Попала наша мама до лікарні. Далеко. Аж у область. Друзі запропонували взяти малих до себе, щоби я міг зустрітися з лікарями. Взяли… Дівча залишилось аж на тиждень. Як виявилось, більше її рідна вчителька не витримала:
- Я вважала твою доцю тихою й спокійною дитиною.
- Та вона НІКОЛИ такою НЕ була.
- В класі сидить тихо, майже не обертаючись. Руку піднімає, але не до стелі. А у нас всі шафи зверху її бачили. Сяде зверху, ноженята звісить. І наші за нею намагаються. І уроків фізкультури не потрібно, навчила перекиди робити й моїх…"

Спостерігаючи власних непосидючих учнів, що не можуть зосередитися, весь час згадую цю розмову  із думкою про те, що таки щоденні «тренування» допомагають, аби тільки хтось їх проводив із дитиною.