Вдячний Президенту за ініціативи, але боюся їх реалізацій

Я не думаю, що правильним буде підняття пенсії матері пенсіонерки за рахунок збільшення податків для сина підприємця.

Минулого тижня Президент зробив подарунок до 8 березня – презентував власну програму соціальних ініціатив для українців. Без сумніву, усі його ініціативи на часі і вже давно потрібно переглянути як прожитковий мінімум, так і мінімальну пенсію. Однак така презентація викликала більше питань та подиву, аніж відчуття радісних змін.

Перш за все виникає питання щодо джерел фінансування, адже за попередніми підрахунками, для того, аби втілити у життя усі пропозиції гаранта потрібно не менше 16 млрд. грн. А це далеко не «копійчана» сума, яку зараз може дозволити собі Україна викласти на так зване «проїдання», в той час як не вистачає коштів для підняття з колін внутрішнього виробництва та розвитку економіки. 

В цьому плані треба окремо наголосити на тому, що дефіцит Пенсійного фонду України тільки в минулому році склав 58 млрд. грн. І якщо припустити, що кожному з понад 13 млн. пенсіонерів виплати збільшать гривень так на 100, то це ніяк не сприятиме зменшенню вже існуючої «боргової» прірви. 

Останні два роки, які нещодавно відзначив уряд Азарова, постійно лунали заяви про те, що державний бюджет не може собі дозволити підвищення соціальних виплат і чорнобильцям та афганцям фактично силоміць доводилось відстоювати свої законні права. Крім того, для зменшення навантаження на державний бюджет владою було проведено пенсійну реформу, збільшивши пенсійний вік для жінок на 5 років та загальний трудовий стаж для всіх громадян на 10 років.

Звісно, можна прив’язати таку «палку» любов до свого народу з наближенням парламентських виборів, але ризикую отримати зустрічне звинувачення: мовляв, нехай хоч перед виборами щось людям дадуть.

Я і не проти того, аби звичайні громадяни хоч перед виборами відчули турботу про себе. Але, як правило, в Україні турбота про одних громадян закінчується зменшенням фінансування турботи про інших. В кінці минулого року Конституційний суд дозволив уряду фактично в ручному режимі керувати будь-якими соціальними виплатами, тому влада без усяких докорів сумління може пере направити кошти з одноразових виплат допомоги по народженню дитини на пенсії, а призначення самих виплат максимально гальмувати, як це відбувається в багатьох регіонах.

Крім того, «дійною коровою» по наповненню бюджету завжди, а особливо напередодні виборів, виступав бізнес. Ось і зараз податкова бадьоро рапортує, що планові завдання Мінфіну щодо податкових надходжень перевиконані, а економіка стабільно розвивається та повільно зростає. Можливо, на папері вона і розвивається та зростає, але на справді дрібний бізнес згортається та іде в тінь і тільки минулого року свою роботу припинили понад 240 тисяч підприємств по всій Україні. Вони просто не витримали того податкового навантаження, яке виникло в результаті ухвалення Податкового кодексу та пенсійної реформи, яка мала б розвантажити бюджет, а насправді переклала тягар відповідальності з держави на бізнес.

З іншого боку, декларуючи перевиконання податкових надходжень до державного бюджету, посадовці чомусь забувають повідомити про те, що цього річ вони з багатьох податки збирають наперед. Розрахунок дуже простий: на початку кварталу підприємець має заплатити четверту частину від минулорічних виплат. І нікого не хвилює, що вдалось йому заробити цього року і чи працюватиме він в той період, за який наперед має заплатити. Тільки по завершенні кварталу він може спробувати домогтися від податкової перерахувати податки за результатом його реальної роботи.

Тому повторюся, я за те, аби росли мінімальні пенсії та зарплати, аби ті, у кого «згоріли» гроші в Ощадбанку отримали не тільки 1000 грн., а усю суму, але я проти того, щоб життя одних поліпшували за рахунок добробуту інших. Я не думаю, що правильним буде підняття пенсії матері пенсіонерки за рахунок збільшення податків для сина підприємця.

Сподіваюсь, настане час, коли влада перестане жити сьогоднішнім днем і почне планувати життя країни не тільки на період до виборів, а й на більш довгострокову перспективу. Тоді можна буде з упевненістю сказати, що це дійсно українська влада, яка дбає про власний народ.