Гоп-гоп, хто тут "главний" азіоп?

Враження таке що у виборчий рік Велика Азіопія оголосила конкурс на заміщення вакансії головного азіопа України

Враження таке що у виборчий рік Велика Азіопія оголосила конкурс на заміщення вакансії головного азіопа України, бо лідер чиновної пост майданної діяспори в Азіопії Віктор Медведчук, раптом заходився аналізувати українську зовнішню політику, звичайно ж, з точки зору безальтернативності азіопської перспективи для своєї, вже напевне навічно, колишньої батьківщини. Причиною для з'яви Медведчука в якості блогера (http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/viktorvmedvedchuk/a60302) було постання керівника українського МЗС у якості автора "Дзеркала тижня", саме його публікація і стала подразником великого спокою Медведчука. Стаття Костянтина Грищенка "Стратегічна рівновага як шанс України у багатополюсному світі" (http://zn.ua/POLITICS/strategicheskoe_ravnovesie_kak_shans_ukrainy_v_mnogopolyarnom_mire-98501.html) викликала суттєву дискусію, не виключено, що й дещо інспіровану:

http://fraza.ua/analitics/16.03.12/137019/vmesto_belogo_flaga_ukrainskij_mid_podnjal_chernyj_s_kostjami.html

http://www.pravda.com.ua/columns/2012/03/15/6960640/

http://blogs.pravda.com.ua/authors/bond/4f679d659d4c3/

Отже допис Віктора Медведчука з назвою "Конец внешней политики", зважаючи на аж надто односторонній зовнішньополітичний досвід автора наштовхує аж на деякий фізіологізм, тобто про який "конєц" ідеться, бо тут зразу ж напрошується пісенна фраза "...какой у парня би конєц..." Враховуючи внутріполітичний досвід Медведчука, а всі його внутріполітичні інтриги закінчилися фіаско, тому українці напевне здогадуються, який же такий "у парня бил конєц". Але тут питання в іншому – хтось колись може пригадати, щоб коли не-будь у часи своєї еміграції та й навіть до еміграції Віктор Медведчук спробував відстояти український інтерес. Відомо скільки малих і великих "тузл" чи сирних воєн сталося в україно-російських відносинах за часи "підмосковного заточєнія" Медведчука, але жодного разу навіть у якості посередника Віктор Володимирович так і не промалювався, тому його оцінки стану і місця України в світі навряд чи суттєво відрізняється від позиції відомих російських фашистів на зразок Затуліна, Леонтьєва, Кургіняна, Дугіна.Ось оцініть будь- ласка ці розумування:

"МИД во главе с Грищенко не верит, что Украина может и имеет все для того, чтобы совместно с Россией и другими странами строить (а не быть строительной площадкой) стабильную систему безопасности и проводить модернизацию экономики, вернув свои позиции в таких промышленных секторах, как судостроение, машиностроение, самолетостроение, сельское хозяйство и т.д. Это просто недопустимая политика, когда Украина стоит на пороге торговой войны с нашими ближайшими соседями, а министр иностранных дел рассуждает о наших перспективах в Китае и Бразилии, зная, что за этим реально перспективным направлением стоят пока только громкие декларации.

Как бы ни был спрятан смысл статьи за красивыми метафорами, примерами и аргументами, суть программной статьи министра Грищенко прозрачна и однозначна:

- МИД не видит возможности для Украины проводить активную внешнюю политику;

- МИД будет и далее вводить заблуждение украинских граждан о возможном членстве Украины в ЕС, зная о бесперспективности этой политики;

- МИД не будет проводить политику активного участия в интеграционных процессах на евразийском пространстве, лишая украинские предприятия контрактов, заказов и рынков сбыта."

Отже "МИД во главе с Грищенко"? Питання про власне МЗС, чи все ж таки все упирається саме в персону Міністра? Наступне "...Украина может и имеет все для того, чтобы совместно с Россией и другими странами строить..." Чому тут акцентується на першості навіть не РФ, а власне Росії, що для міжнародника суттєво, коли ВВП ЕрЕфії перебуває десь наприкінці першої десятки, а попереду все ж таки ЄС з його першим місцем, далі США, далі Китай – Ерефія на тлі цих мегаекономік виглядає дещо злиднем, і не стільки за рівнем доходу на душу населення, скільки часткою високих технологій у цьому валовому продукті, а в цьому зрізі ЕрЕфія здається навіть не в третьому десятку країн, тми більше здається далеко позаду навіть України. Тільки питання тут навіть не в цифрах – питання принципів – питання в тому де був Медведчук коли його російські куми принижували його батьківщину. Скільки Медведчука було в сакральному хіхіканні Юлії Тимошенко поряд із Путіним? А його було аж занадто! Тому його нинішнє повчання українському МЗС нагадує повчання єврея-колаборанта котрий би стояв поряд із гестапівським офіцером і закликав своїх одноплемінників грітися у газові камери, оскільки надворі холодно і дощить.

А тепер дещо про відмінність опонентів у цій здавалося б рівнозначній, або рівноваговій як хотіося б панові Медведчукові дискусії про майбутнє здавалося б спільної але такої різної для обох батьківщини, а тим більше людей здавалося б однієї адміністративної формації. Так от пан Медведчук, якщо й береться за зовнішньополітичний проект, то весь його досвід обмежується регулярним спікуванням лише з пострадянською елітою, та й то переважно профільтрованою Москвою. Тому й ставитися до його екзорсизмів треба приблизно так як кохаються їжачки – ну тобто дуже обережно.

.

Віктор Володимирович очевидно "воспрял духом" в зв'язку з активізацією тиску з боку Ерефії на Україну в надії, що рано чи пізно цей тиск перетворить Україну в генерал-губернаторство, а за умов такого статусу очевидно що зовнішня політика зникає сама по собі, тобто стає одноканальною, через Москву. Отже мотив щодо пафосу самої назви зрозумілий, але поки що не цілком зрозуміле місце самого Медведчука в зовнішньополітичному приниженні України. Поки що зусилля направлені на персону Міністра МЗС, може це і є те саме тренування на "котиках", щоб потім взятися й за самого Януковича? Але ж Януковича можна наприклад мочити за Юлю, до чого тут євразійство з азіопством? Чи просто вишуковується якась ще й ідеологічна фішка?

Чи це раптом виникає на попелі ідеології "Русскава міра", з котрим навіть попи дещо переборщивши на початках, тепер принишкли, ноа доктрина, щось на зразок Нового Малоросійства. От, наприклад, Бузина вже пальнув пробну кулю в українське небо, тепер от і Медведчук. Хоча не стикується – Медведчук другий після Бузини?

Костянтин Іванович писав свою статтю для аудиторії більш підготовеної і тут є принципово важливий момент, який відрізняє підхід Медведчука від позиції Грищенка, якого він так нещадно критикує. Грищенко не вигадує велосипед. Він опирається на позитивний досвід сильних світу сього, он навіть Обама хоче дружити з усіма, тобто підтримувати стратегічну рівновагу, а стратегічно балансувати нам порадила, ні хто інший як сама Гіларі Клінтон ще у 2010 р. Здається, саме тоді "перезавантаження" стосунків США з Російською Федерацією набувало пікових форм.І саме в ці піки вже у Москві виварювався проект "Русскава міра", бо москводержці вбачии в тому перезавантаженні не шанс дя себе а слабкість США. Тому Грищенко, виступаючи за рівновагу, вірить саме у європейську інтеграцію України, а Медведчукові ця інтеграція руйнує останні ілюзії на повернення до активної політики. Авторам на кшталт ВВМ рівновага не потрібна. Їм потрібен рух в одному напрямку – і напрямок цей навіть не євразійський, а ще вивернутіший- Азіопа!

Коли Медведчук пише: "...Украина стоит на пороге торговой войны с нашими ближайшими соседями, а министр иностранных дел рассуждает о наших перспективах в Китае и Бразилии..." – то хоч убий, але тут якось у слові "нашими" читається все не українськими "нашими", а все ж таки російськими, бо тут прочитується швидше не свідчення того, що Україна успішно тіснить РФ на цих ринках, а тривога за те що РФ втрачає ці ринки через пропозицію української сторони. Але видається, що найважливішим фактором, котрий, спонукав Медведчука вставити свої п'ять копійок у дискусію довкола статті Міністра Грищенка є все ж таки розуміння того, що євроінтеграція для українців стала фактором внутрішньої політики, спонукою до перетворень управлінської інфраструктури, гармонізації законодавства до норм ЄС. А набагато раніше ніж РФ, попри деякі втрати,приєднання України до СОТ, стало стимулом і для економічної трансформації, та так що структура економіки України виявилась досить стійкою до очікувань другої хвилі світової кризи. Єдиним аргументом на користь позиції Медведчука може бути хіба що негативне для України сальдо зовнішньої торгівлі з РФ, але враховуючи те, що мова йде лише про енергоносії, то заманка для зміни цивілізаційного вибору видається аж занадто дешевою.

Але для чого Медведчук поспішив нагадати українському соціумові про свою чи то присутність свою у цьому соціумі, чи то про нову амбіцію для нової інтриги? Чи раптом все ж не виник тендер на нового лідера "російської" партії в Україні? Чи то Табачник не справляється з деукраїнізацією, і потрібно нарощувати "інтелектуальний" мяз російської присутності в "Україні Януковича", котра не поспішає віддалятися від "України Ющенка"!