Мовне питання під добросусідським соусом

Чи може наша країна зберегти свою цілісність та незалежність? Чи зможе забезпечити своїм громадянам високу якість життя та повагу міжнародної спільноти?

Існує собі країна, яка відносно недавно сформувалась як незалежна держава. Більша її частина знаходиться під сильним впливом (економічним, культурним, інформаційним) більш потужної сусідньої країни. Колись вони разом входили в склад величезної імперії. «Велика сусідка» протягом всієї спільної історії неодноразово робила спроби нав’язувати свою політику, включаючи навіть факти військової агресії. Їх відносини і зараз не можна назвати рівними, хоча кордони у них майже умовні та й мова, можна вважати, однакова. Хіба що є регіон, який не хоче тою спільною мовою спілкуватися і відстоює свої культурні й мовні традиції. Мешканці цього регіону іноді принципово не хочуть говорити мовою «великої сусідки». І як не дивно, через це вони мають більше суперечок зі своїми співвітчизниками з інших регіонів, ніж з сусідами з-за кордону. Суперечки мають тенденцію посилюватися перед виборами, коли деякі політики розігрують «мовну або національну карту». В такі періоди лунають спільні звинувачення, згадування взаємних образ, навіть чути ідеї про розділ країни…

Чи може така країна зберегти свою цілісність та незалежність? Чи зможе забезпечити своїм громадянам високу якість життя та повагу міжнародної спільноти? До речі, всі ж здогадались, про яку країну я говорю?

Йдеться про Канаду: і незалежність свою вона впевнено відстоює, і референдум про цілісність країни пройшла успішно, і рівень життя та міжнародне визнання на найвищому рівні вона має. Більшість провінцій Канади – англомовні, і лише Квебек дуже активно виступає за збереження французької мови та захисту власних канадських традицій від домінування Сполучених штатів в культурній та інформаційній сфері. Але ж правда, це нагадує щось дуже рідне? Історія відносин Канади і США дуже подібна до окремих епізодів відносин України і Росії.

Хочу наголосити, що попри велику кількість паралелей в історії наших країн існує й багато відмінностей, при чому досить очевидних. Але ж як вдається Канаді успішно вирішувати питання, які актуальні сьогодні для нас? Чи можемо ми чогось навчитися, використовуючи досвід Канади?

Не претендуючи на академічність висновків, особисто для себе я зауважив:

По-перше, влада всіх рівнів виховує повагу до країни та її символів. Я в житті не бачив стільки національних символів. Кленовий лист всюди: на будинках, на машинах, на товарах, вироблених в Канаді. Цей нескінченний інформаційний потік, який підкріплюється в ЗМІ і у висловах політиків, привчає до думки, що «канадське» означає краще. Відповідно громадяни Канади пишаються тим, що мешкають саме в цій країні. Вони називають себе канадцями незалежно від національності. Два кроки не пройдеш, не наштовхнувшись на канадський прапор :)

По-друге, навіть зі складної ситуації можна скористатися. Велика ємність ринку США відкриває величезні можливості для експорту, особливо коли кордони майже умовні, мовний бар’єр відсутній, а споживацькі стандарти дуже схожі. Поки американці зайняті просуванням демократії по всьому світу, канадці зайняті просуванням своїх товарів на американський ринок.

Патріотичне виховання, яке враховує особливості багатонаціональної культури та прагматична концентрація на добробуті мешканців, на мій погляд і є ключами до канадського успіху. Як казав Рузвельт «Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є». Чим не шлях для України?

P.S. Чому я не згадав про двомовність? Тому що вона не є успішним рішенням, це скоріше вимушений крок. Попри демократичність і підкреслену толерантність, двомовність зовсім не вирішила проблему. Франкомовні вважають, що англійської забагато, англомовні думають те саме про французьку. Додайте сюди суто економічні чинники, як подвійні витрати на виготовлення друкованої інформації, знаків, бланків і т. д. (навіть фільми в літаку канадських авіаліній обов’язково мають бути в англійському і французькому варіанті) і ви отримаєте приклад компромісу, який не дуже то й вигідний обом сторонам.