Українською чи «по-русски»?

Чи треба надавати російській мові державного статусу?

Рятуймо найменше слово

Від мародерства й брехні,

Рятуймо вкраїнську мову,

                                   Коли ми ще гідні її.

                                                          (М.Рябчук)

У парламенті раз у раз обговорюють одну й ту ж саму тему: надавати чи не надавати російській мові статусу державної? Справа у тому, що сучасний стан української мови можна назвати плачевним, адже співвідношення російськомовного та українськомовного населення складає 50 % на 50 %. Політики знову і знову підіймають це питання, ніби намагаються відволікти увагу українців від справжніх проблем.

Надання російській мові статусу другої офіційної може обернутися витісненням української мови в країні, у якій 78 % населення вважає себе українцями, на другий план. Ось тоді, гноблена століттями, українська мова, яка при існуючому статусі і так не домінує в усіх сферах суспільного життя (а в багатьох сферах взагалі витіснена російською), стане саме другою державною.

Можна також згадати, що ми живемо у демократичній державі, тому будь-хто з будь-ким може розмовляти тією мовою, якою він схоче, але, пробачте, державна мова повинна бути одна – українська. Наші предки так довго боролися за автономію, за незалежність, відстоювали інтереси саме України і саме української мови, щоб тепер повернутися до тієї самої теми.

Схема двомовності у державі ніколи ще не призводила до хороших наслідків (згадати хоча б Білорусію), адже всі ми напевно пам’ятаємо, що «мова – це душа народу», а коли цю душу розколоти навпіл, хіба тоді буде жити сам народ? І це навіть не найгірше. Найгірше те, що як ні крути, російська мова у наш час потужніша за українську. Вона усюди: мало того, що кожен другий українець розмовляє російською мовою, так вона ще й заполонила радіо- та телеефіри. Тому коли ми надамо російській мові ще державного офіційного статусу, то можна сказати, що ми захоронимо свою рідну мову – українську. Просто російська мова, у силу своєї могутності, витіснить українську не тільки із загального вжитку, а й з усіх інших сфер. І як це не прикро звучить, але українська мова може поповнити перелік мертвих мов, наряду з мовами печенігів та половців.

Ідея ввести в Україні другу державну мову – це, насправді, не турбота про мовні права громадян російської національності України, а багатоходова комбінація із приєднання України до Росії. Питання мови, можна сказати, – це питання національної безпеки України. І не треба нас переконувати у тому, що це не так. Не тримайте нас за дурнів, панове депутати, які добиваються визнання російської другою державною мовою.

Відомий філософ Й.Гердф мудро сказав: «Хто не любить своєї мови, солодких святих звуків дитинства, не заслуговує на ім'я людини». Жорстоко. Але як справедливо!