Сталий розвиток: уявіть майбутнє, якого ми хочемо

Сталий розвиток освіти

Головна мета освіти — не підготувати молодих людей до кар´єри, а виховати в них пошану до життя. (Н. Кузен, американський еколог).

Ні для кого не секрет, що за вікном ХХІ сторіччя. За вікном аномальні погодні явища. За вікном відбувається невпинне збільшення населення зі збільшенням проблем його здоров’я і життєдіяльності.

Земля деградує, води забруднюються, повітря перенаситилося забрудненими речовинами, навіть не дивлячись на його близькість і контакт з космічними просторами і можливістю повітря спокійно рухатись і розчинятись в будь-яких просторах галактики.. чи не так?

Не рідко сьогодні можна почути науковців, і вчених , що б’ють на сполох з приводу тієї чи іншої катастрофи, але здається ми упустили, той факт, що у витоків проблем стоїть - людина.

Питання сьогоднішньої теми є питання сталого розвитку, до котрого ми прийшли не рано не пізно, а в 1992 році, на конференції в Ріо-де-Жанейро з питань проблем навколишнього середовища.

Даний термін зустрічається часто, а тим більше в середовищах людей з натуралістичним інтересом, зацікавлених в природничих науках і концепціях, але що ж робити з іншою більшою частиною населення, що заповнює планету Земля, яка можливо і чула або знає дещо з новин, але навіть не думала розуміти значення даного словосполучення і його головної мети, саме тому наголосимо на тому, що таке сталий розвиток.

Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського “англ. sustainable development”, дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток», а розширене його тлумачення — всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, системно висвітленої в монографії «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку» (“англ. Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development”), є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Дейлі Ґерман. Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Ґ. Дейлі логічно тлумачить термін «сталий розвиток» як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Суть сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення терміну розкритиковане Ґ. Дейлі і є не лише грубою помилкою, але і його профанацією.

Головна мета освіти — не підготувати молодих людей до кар´єри, а виховати в них пошану до життя. (Н. Кузен, американський еколог).

Неодноразово наголошувалося на важливості для людства екологічного виховання та освіти. Сьогодні цій проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказати, що наш час — це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку — в школах та інститутах, на різних семінарах і курсах, по радіо й телебаченню — та закінчуючи підвищенням рівня екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх континентах.

У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й плани підготовки спеціалістів-екологів сучасного рівня. Буквально за кілька останніх років видано багато посібників і підручників, науково-популярної й публіцистичної літератури, знято фільми й розроблено рекомендації еколого-освітнього змісту. В більшості країн світу екологія стала обов´язковою дисципліною в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчальних закладах створено кафедри або факультети екологічного профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнародних семінарів, конференцій, з´їздів.

Велику еколого-просвітницьку роботу провадять у всьому світі організації «зелених», товариства з охорони природи, серед них такі відомі, як «Грінпіс», «Легамбіенте» та ін.

Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості населення, формування нового — екологічного світогляду, нової — екологічної культури цілком характерні й для України.

За останні роки у нашій державі також розроблено програми й концепції розвитку екологічної освіти й виховання, видано посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах, започаткувалося багато журналів.

Але чи можна назвати нашу країну екологічно обізнаною, зважаючи на те що зміни що і відбулися суттєво не змінили а ні свідомості громадян а ні раціональності уряду, тому є сенс наголосити на необхідності її розвитку.

Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної освіти (Белград, Югославія) запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми головною метою екологічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля й усього, що з ним пов´язане, усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов´язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним катастрофам.

У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:

– сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розвивається за тісних взаємозв´язків усіх природних і соціальних процесів;

– забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;

– розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта (в школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо).

Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури надається в усьому світі останніми роками, коли стало очевидно, що одними з головних причин невиконання ухвал міжнародних екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони природи є саме низька екологічна культура більшості населення планети, низький рівень екологічної освіти й свідомості, зокрема осіб, які приймають важливі рішення. Тому в період з 1997 по 2003 р. на багатьох міжнародних зібраннях активно обговорювалися проблеми екологічної освіти й виховання та їхня роль в еколого-збалансованому розвиткові людства (Нью-Делі, 1997; Париж, 1998; Цюріх, 1999; Брюссель, 1999; Дакар, 2000; Йоганнесбург, 2002 та ін.).

У 2002 р. Міністерством освіти і науки Швеції разом із Міністерством охорони навколишнього середовища цієї країни за завданням Європейської економічної комісії ООН розроблено проект «Стратегії освіти з еколого-збалансованого розвитку й екологічної освіти ЄЕК ООН». У 2003 р. спеціальними робочими групами ЄЕК ООН закладено теоретичні основи стратегії щодо освіти задля стійкого розвитку та намічено шляхи її реалізації.

В усьому світі поширюються такі поняття, як «екологічна філософія життя», «екологічні пріоритети», «екологічний імператив», «екологічна парадигма» (система цінностей, підходів, принципів). Ці поняття обґрунтовуються й використовуються в системі екологічної освіти.

Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основних факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона розглядається як самостійна й нагальна проблема, як важливий інструмент управління, головний важіль для вдосконалення моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей біосфери.

Період з 2005 по 2015 р. на Всесвітньому Самміті в Йоганнесбурзі рекомендовано об´явити десятиліттям освіти задля еколого-збалансованого розвитку.

В нашій же країні у 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований вищий навчальний заклад — Одеський державний екологічний університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.

Але не варто забувати що передує освіті – виховання, яке в себе вбирає вплив родини, навколишнього середовища, умов існування, засобів масової інформації і багато інших чинників, що супроводжують людину на протязі життя.

Виховання поваги людей по відношенню до природи означає внесення вагомого вкладу в вирішення екологічної проблеми.

Загалом зв'язок між культурою і екологією досить прямолінійний, адже стан екології відображає рівень культури носієм якої є суспільство. Тому саме культура може привести у співвідношення діяльність людини з біосферними і соціальними законами життя.

Культура це та складова людського буття, в основі якої лежать цінності. Зробити ці цінності «достоянием» особистості – задача виховання. Через передачу культури виховання займає важливу роль у формуванні культурного розвитку кожного.

Погіршення екологічної ситуації загалом вплив людей отримати миттєву вигоду не думаючи про наслідки, що і слугує показником вкрай низького загального і особистого рівня культури взаємовідносин з навколишнім середовищем.

Вирішення даного питання певно в першу чергу залежить у пошуках відповідей на питання: Як сприяти зацікавленню і розвитку людей до питань екології, екологічного стану середовища, екологізації і загалом безпечного і раціонального способу життя?

В першу чергу необхідно починати з якомога ранішнього віку пояснення і втілення в життя тих принципів, які лежать в основі сталого розвитку.

Сталий розвиток в освіті це передусім інтеграція сталого розвитку загалом безпосередньо в навчальний процес, в процес виховання. Тому безпосередньо, за допомогою окремих структурних одиниць при будинках дитячої творчості, спеціалізованих гуртках, організаціях, дитячих чи молодіжних таборах, об’єднаннях факультативних, чи може державних чи приватних – значення не суттєве, головне, що за допомогою такого роду об’єднань, що стосується дітей так точно реалізувати їхній вільний час в правильне русло, сприятиме розвитку природному, ознайомлюватиме з новітнім інформаційними досягненнями, банальним основам екології людини, моніторингу навколишнього середовища, діям при НС, можливостям запобігання їх виникнення.

З старшими працювати складніше, але на них впливати можливо лише за допомогою ЗМІ, художніх фільмів, акцій, заходів спрямованих на популяризацію екологічного способу життя, сталого розвитку. Тому для вирішення проблеми починати потрібно вже, щоб в принаймні щось лишилось нашим майбутнім поколінням.  

Основою екологічної етики є екологічні мислення та світогляд, які, своєю чергою, формуються в процесі екологічної освіти й виховання. Екологічна освіта — одна з найважливіших галузей педагогіки — будується на базі цілісної системи уявлень про природу, біосферу, про умови її збереження та раціональне використання. Вплив цієї системи на кожну людину має тривати все її життя. Тоді в кожної людини з’явиться екологічна компетентність — знання екологічних законів, правил і норм, принципів поведінки в довкіллі, які утримають її від екологічно аморальних учинків, спрямують її природоохоронну діяльність.

І отже, чому ми не можемо втілити в життя дані речі, чого буде вартувати розвиток і пояснення вартості мислити екологічно і раціонально. Адже чисто не там не прибрано, а там де не смітять і загалом результатом будь-якого процесу є дія, думка, ідея, і нехай вони будуть логічними і з попередньо усвідомленими висновками.