Освіта як фундамент свободи і впевненості у дорослому житті

Анатомія системи освіти: хронічні проблеми із середини

Освіта була, є і буде базою, завдяки якій створюється фундамент для стабільного розвитку суспільства. Немає освічених людей – немає майбутнього. Такий принцип хоч і є гіпертрофованим проте не позбавлений зерна правди. Дехто мені може заперечувати і казати: а куди ж воно дінеться? На це є аргументована відповідь. Так, без освічених людей світ може проіснувати, проте тільки на невизначений і недовготерміновий період часу. Чому? А тому що люди ввійшли в таку стадію розвитку коли проблеми, що народжуються в даний час, зможуть бути вирішені тільки за рахунок досягнень науки, подальшої еволюції. Якщо ж ми будемо на одному рівні розвитку протягом всього майбутнього то не зможемо вирішити проблемних питань, які виникли із поточної вітки еволюції. Дехто скаже, що тоді потрібно відмовитись від послуг працівників і науковців похилого віку та дати дорогу молодим. Так, але не зовсім. Таким радикальним кроком ми позбавимо себе зв’язку із тим досвідом який накопичений у минулому. Лише синергія досвіду старшого покоління та інноваційність і креативність молоді може дати сукупний результат, що виведе людство на новий виток еволюції. Швидше за все це породить низку інших проблем, проте поєднання креативного, що виражена молоддю, та досвідченого, що виражені людьми перед пенсійного віку, інтелекту забезпечуватиме постійне їх вирішення. Вирішальною константою у даній проблемі є інтелект. Саме на його зародження і постійне підвищення і направлена система освіти починаючи із дитячого садочка і закінчуючи вищими навчальними закладами.

Вимірником рівня освіченості є коефіцієнт інтелекту (КІ). Визнаною є думка, що КІ людини залежить від спадкових факторів, проте його можна злегка збільшити, вправляючись з тестами для визначення КІ. За дослідженнями американського вченого Л.Р.Хармона КІ у людей з вищою освітою (ті, що захистили дисертацію) має таку градацію: фізики – 140,3; математики – 138,2; інженери – 134,8; хіміки – 131,5; біологи – 126,1. Як не прикро це визнавати, але заключають цей список педагоги – 123,3. Великобританія стала центром міжнародного клубу MENSA.

Американський психолог Л.Ллойд приводить такий приклад: в одному із досліджень групу дітей, протестованих за допомогою тестів для інтелекту, та тих, що виявили нормальні середні результати, розділили на дві групи, і кожну з них передали рядовим вчителям. Одному вчителеві сказали, що у нього "дуже сильна" група, а другому, що його група сформована з "відстаючих". При повторному тестуванні в кінці навчального року перша група обігнала другу в середньому на 20 пунктів за показниками КІ, тобто діти того вчителя, який вірив в їх "обдарованість", продемонстрували прискорений інтелектуальний ріст.

Мотиви, за якими деякі школи (ліцеї, гімназії...) взяли досить високу участь у заходах щодо відбору та селекції дітей, зрозумілі: прискорені та поглиблені форми навчання перетворилися в товар, попит на який росте, та й працювати з сильними учнями "одне задоволення".

В деяких країнах (Швеція, Швейцарія) учні отримують домашні завдання один – два рази на тиждень, в інших (Франція, Канада, Греція..) – не більше трьох раз на тиждень. Прямої залежності між кількістю домашніх завдань та успішністю не встановлено.

Прямий зв’язок між готовністю до успішного навчання та показниками КІ відсутній. За даним Е.Торренса, до 30% відрахованих із школи за неуспішність складають обдаровані діти.

Всі ці факти доводять, що система освіти на сьогоднішній день не є досконалою, адже працює на стереотипах сформованих десятиліття назад. У розвинутих країнах почали переглядати ці принципи, застосовувати освітні інновації. Їхній шлях починає повторювати і Україна, проте кроки ці невпевнені, а подекуди зовсім необдумані. Яка ж система освіти в Україні? 

Всі діти України ходять до школи, багато з них потім закінчує коледжі або вступає до вузів. Тому що ми розуміємо: кожній людині потрібні знання у повсякденному житті. Треба вміти читати, писати, рахувати. Сучасну людину в Україні і тим більше у світі оточує багато техніки не тільки на виробництві, але й у побуті. Потрібні знання, щоб розібратися у всьому різноманітті навколишнього світу.

Вчитися необхідно, щоб отримати гарні знання. Освічена людина відчуває себе впевнено, у неї багато друзів. У наш час, щоб отримати гарну роботу, необхідні глибокі і різносторонні знання, володіння іноземними мовами. Школа допомагає нам отримати основу знань, навчає культурі спілкування. Вчитися буває важко, але ми розуміємо, що це необхідно і цікаво! 

Українські школи поки що працюють за тими методологіями що збереглися ще з часів СРСР. Проте тоді і зараз існує інший основний принцип навчання. В ті роки головним завданням школи, а в подальшому і вузу було зробити з людини робітника-виконавця, про умови їх життя і обслуговування мала подбати держава, тому про це вони не повинні були думати. Усі були впевнені у своєму майбутньому. Їхнім головним завданням було тільки виконувати вказівки зверху, для того щоб увесь механізм працював згідно затвердженого плану. Що є зараз? Принцип соціальності державної політики залишився, але людина закінчуючи навчання попадає не в «обійми» держави, яка про неї попіклується, дасть роботу, накормить, одягне і таке інше. Зараз людина після завершення навіть вищої освіти опиняється перед пустотою, яку вона сама повинна заповнювати. Але вона до цього не готова! Школа наразі вчить жити по одному, так само як і 50 років назад з надією на піклування з боку держави. Життя висуває зовсім інші вимоги. Це стосується не тільки України, а й усього світі. Але на відміну від розвинутих країн де цю проблему вирішують і намагаються звести до мінімуму, то наша країна виступає своєрідним лакмусовим папірцем на якому дана проблема яскраво забарвлюється і її уже не можна не помітити. Людина із вищою освітою після її закінчення не має ні роботи ні гідного соціального захисту. І пройде декілька місяців, а в більшості випадків це і декілька років, поки молодь знайде своє місце у цьому житті, зрозуміє що воно зовсім є не так як учили у школі і навіть у ВУЗі. На цю адаптацію витрачається достатньо великий відрізок часу. А деякі люди розчаровуючись взагалі опускаються до рівня жебракування. І це не вина цих людей, як здасться на перший погляд. Просто вони були не готові психологічно до того, що буде у дорослому житті. Цю психологічну підготовку повинні проводити ще зі шкільних парт, коли закладаються основи світосприйняття і відношення до держави, знаходження своїх цілей і функцій у цьому складному механізмі.

Декілька років назад у освітній сфері почала відбуватись реформа – перехід на Болонську систему навчання. Проте весь цей перехід є не продуманим і є дуже вузьким у нашій державі. Адже у нас основна зміна відбулась тільки у системі оцінювання. Можна казати, що були і інші перетворення. Так було викинуто деякі предмети, деякі добавлено, але це не міняє суті. Нову систему оцінювання було накладено на стару систему організації вищої освіти. Якщо поглянути систему вищої освіти в розвинутих країнах, то вона зовсім інакша. Вона направлена на формування особистості, яка є професіоналом у своїй справі, особистістю що має необхідний психологічний фундамент до того, що її чекає у майбутньому. Після закінчення освіти вона переважно знає чого хоче від життя і як цього досягти. Такі люди ціле направлені, креативні, а тому вносять інновації в роботі, без яких не має розвитку. В Україні випускники не володіють такими психологічними особливостями в більшості випадків, і все це не із-за недосконалості Болонського процесу, а із-за організаційної структури системи освіти в Україні, яка не була пристосована так як в зарубіжних країнах. Не буде аналогічної їм структури відповідно і не буде віддачі від запровадження Болонської системи. Доказом цього є те що жоден із ВУЗів України за період незалежності ні разу не попадав до списку 1000 найкращих в світі.

На сьогоднішній день дитина, яка ходить у школу відноситься до цього як до обов’язку. Так говорили їй батьки, так говорять у школі. Проте це не є обов’язок, людина сама вибирає свій шлях. Наразі Міністерство освіти розробляє стандартні програми для кожного класу, які є знову ж таки обов’язковими. Але чому це так? Людина повинна відчувати свободу і мати вибір стосовно свого розвитку! Навіть у юному віці. Такі принципи уже закладені в розвинутих країнах, де школяр має певний відсоток загальнообов’язкових предметів, які закріплюють загальні основи знань світу і процесів, що в ньому відбувається. Інша частина предметів вибирається самим учнем. Людина уже у школі постає перед вибором, а тому у неї зароджується уже там стратегічне мислення стосовно свого майбутнього, вона починає відчувати відповідальність за свій вибір. І тому відношення до навчання у школяра уже зовсім інше – так як це він зробив свій вибір, то у нього не зважаючи на юний вік підсвідомо зароджується бажання вчитись, адже його не зобов’язують, а це його вільний вибір. Вибір цей є інтелектуальною власністю людини, а всі ми знаємо, що ми краще відносимось до того, що в принципі являється нашою власністю. Ми це бережемо і стараємось не втратити. Так і тут. Але що ми бачимо в Україні. В школі звучить тільки одне слово – «повинен». І це на фоні загальнообов’язкового вивчення предметів, які вибрали замість тебе, без твоєї участі. Це підсвідомо відштовхує людину. Адже людина за своєю природою прагне свободи, а у школі її забирають. Очевидно що це створює ефект відторгнення, небажання учнів здобувати знання. Дехто може мені заперечити, що зате після закінчення нашої школи випускник більш освічений в загальних дисциплінах. Але що це дає людині, якщо це забито можна сказати без бажання. Такі знання вивітрюються протягом найближчих п’яти років. Те що людина не використовуватиме у своїй майбутній роботі вона вчила протягом декількох років у старших класах для того, щоб просто це забути після 5 років закінчення школи? Виходить запитання – ми що марно училися декілька років? Хіба не краще зробити так, як роблять давно у розвинутих країнах, коли у старших класах школярі уже мають вибір нахилу на конкретний напрямок, якщо вони уже визначились із своїми здібностями. Вона використовуватиме уже в старшому класі свій час для інвестицій у майбутнє. У нашій же країні інвестиції у майбутнє починають вкладатись лише у студентів. Але і тут не все так просто. Людина приходить на роботу (а як раніше писалось на відміну від СРСР зараз людина сама собі шукає місце праці і на це можуть піти місяці, а то й роки) і їй кажуть що тебе вчили зовсім не того, що потрібно. У нас не має зв’язку теорії із практикою. Якщо у світі уже давно існують технопарки, де наука і виробництво тісно співпрацюють, то у нас випускники ВУЗів на 90% відсотків не розуміють, як використати набуті ним теоретичні знання. Ось тут знову ж таки починаються проблеми із вимогою від роботодавців про досвід роботи, якого безперечно випускник немає. Тут відкривається уже проблема молодіжного безробіття. Це  наступна проблема, про яку також можна багато говорити, і може слугувати темою іншої розмови. Але фактори, що її спричинили лежать далеко в минулому, в той час коли людина поступила у школу. З кожним роком та наступним етапом навчання проблеми тільки накопичувались. І уже по закінченні вищого навчального закладу вони набирають розмірів великої лавини, із якої ох як не просто вибратись…

Для вирішення цих проблем потрібно створити спеціальну Комісію при Кабінетові міністрів, яка би дослідила їх ґрунтовно і почала створювати проект реформи середньої та вищої освіти в Україні. Основною її метою має стати перегляд програми навчання із виділенням переліку загальнообов’язкових предметів та предметів, які є спеціалізованими. При чому спеціалізовані предмети будуть ділитися за напрямками. В розрізі цих напрямків повинна бути розроблена програма предметних дисциплін, які би розширювали та поглиблювали знання із обраного напрямку. Це дозволить зекономити час на вивчення початкових дисциплін у вищих навчальних закладів і виділити більше місця для практичних дисциплін. Також потрібно зобов’язати створення при кожному вищому навчальному закладі практичних лабораторій, які б функціонували як справжні державні чи комерційні структури для того, щоб студенти могли в реальних умовах ринку відчути, які функції і навики їм потрібно удосконалювати, щоб у майбутньому бути відразу конкурентоспроможним на ринку. В ідеалі студенти повинні останній курс навчання в університеті проводити на роботі у такій лабораторії. Цей останній курс і буде тим одним роком досвіду який зараз так вимагають роботодавці у студентів. Тільки така система в загальному може дати кваліфіковану освіту сучасній молоді. Після таких змін ситуація на ринку праці і проблема із першим робочим місцем буде значно зменшена в своїх розмірах і дозволить випускнику відчувати себе впевненіше після того, як він відправиться у «вільне плавання» в дорослому житті.         

Все вище сказане є свідченням того, що потрібно змінювати систему освіти не поверхнево, а в корені  описаних проблем. І лише радикальні зміни зможуть повернути Україну на зовсім інший шлях розвитку – швидкий, інноваційний та що саме головне – ефективний для людей!