Пам’ятаєте совєцьку приказку: "Хто в армії служив, той у цирку не
сміється"? Тепер, здається, в цирку не сміятимуться усі ті, хто прочитав
текст знаменитого закону Колесніченка-Ківалова про засади державної мовної
політики.
Читачу! Якщо ти ще не встиг припасти до цього сакрального джерела,
запрошуємо до компанії - разом насолодитися мудрістю і далекоглядністю наших
можновладних стратегів. Повір, воно варте того.
Все починається вже на етапі термінології, бо автори вирішили дати точне
юридичне визначення терміну "рідна мова". А ви як думали! Отже,
увага: "рідна мова – це перша мова, якою особа оволоділа в ранньому
дитинстві". Точно і суворо. Раз і назавжди.
Ну чим тут заперечиш? Хіба що статтею 3 цього ж таки законопроекту:
"Кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною... і змінювати
свої мовні уподобання".
Бачите – з одної сторони визначай, як хочеш, а з іншої – тільки та – перша,
якою оволодів. Цікава колізія? Але це, власне, для розминки, легенько і
невимушено.
Розминка закінчується у сьомій статті, де визначено, що закон стосується
тих мов, носії яких складають більше ніж 10% населення – а у окремих випадках і
до 10%. Як розрізнити, які з випадків "окремі", а які – ні, не
вказано. Але право остаточно вирішувати віддане місцевій владі.
У статті 9 – про Верховну раду. Усі засідання ведуться державною, а от
виступати можна будь-якою, без обмежень. Переклад за необхідності покладається
на апарат. Що ж. Поки в залі лише україномовні і російськомовні депутати стаття
виглядає лише закріпленням існуючої практики.
Щоправда поява під куполом кількох принципових угорців, болгар, чи
кримських татар може суттєво додати клопоту – знадобиться цілий штат
перекладачів. Але депутати у нас – це ж ого-го! На їхні мовні принципи в
Україні грошей не жалкують.
Проте далі вже зовсім інший масштаб проблем. "Акти вищих органів
державної влади ... офіційно публікуються державною... та іншими регіональними
мовами..." (Стаття 10 пункт 1.)
До речі, ви в курсі, що Хартія мов нацменшин зокрема захищає мову
русинську, а значить сільрада будь-якого русинського села віднині має право
вимагати перекладу усіх законів та Конституції захищеною русинською!
Ото вже рипітимуть пера і стукатимуть клавіатури. Особливо якщо врахувати,
що пріснопам’ятна Хартія покликана оборонити вісімнадцять (!) мов українських
нацменшин. Радійте, перекладачі на караїмську, кримчацьку, їдиш... на вас чекає
велика робота!
Наступний пункт тієї ж статті просто вибиває ґрунт з-під ніг. Акти місцевої
влади приймаються державною або місцевою регіональною. Саме так: АБО.
Це означає, що коли в містечку живе десять відсотків, скажімо, ромів, усі
рішення місцевої влади запросто можуть прийматися та існувати лише однією мовою
– ромською.
І цією ж власне мовою воно має бути зареєстроване в Міністерстві юстиції. З
чим зазначене міністерство ми і вітаємо, а разом з ним прокуратуру, яка
займається контролем дотримання законодавства, контрольно-ревізійне управління
і решту зацікавлених осіб.
Буде весело, панове! Бо наступні статті дають право вести діловодство
виключно регіональною мовою листуватися цією мовою з вищими органами державної
влади та вимагати відповіді.
Просто мріємо побачити, як наші урядові "поліглоти"
виконуватимуть те, що наприймали їхні шістки. Епічна картина: прем’єр-міністр
Азаров читає листа з Болграда болгарською, а потім угорською документи з
Берегового!
Найзатребуванішим фахом у державному управлінні будуть віднині перекладачі.
А проте не тільки управлінні.
Як проконтролювати тендер, якщо він гагаузькою, а в сусідньому селі –
молдавською чи тою ж таки русинською? Що робити КРУ, СБУ, УБОЗ та іншим
нишпоркам? Як пожежники розберуться з планом евакуації на їдиш? А санстанція –
з санкнижками грецькою?
Але найцікавіший подарунок у проекті закону запланований для нотаріусів.
Стаття 16 зобов’язує їх перекладати документи тою мовою, якою володіє клієнт.
Тут важливо зауважити: не одною з вісімнадцяти захищених Хартією, а будь-якою!
Тобто буквально будь-якою. Перспективною розвагою може стати витребування у
нотаріуса документів, скажімо, на суахілі.
Схожий сюрприз чекає на суди і органи слідства, бо слідчі і судові
документи, які вручаються фігурантам справи мають бути складені тою мовою, якою
ці самі фігуранти володіють – теж без обмежень, хоч на афріді, хоч на пушту, як
заманеться.
І якщо підозрюваний твердить, що окрім коптської мови він нічого не знає,
слідчим доведеться шукати перекладача на коптську – дарма, що вона є мертвою
понад триста років, закон не ділить мови на мертві та живі. Та й живих, як
твердять етнологи, у світі налічується майже 7 тисяч – і на кожну в районній
прокуратурі та міліції доведеться мати перекладача.
Ото зарипить машина юстиції! Ото закрутиться! Гарантуємо, що більшість
справ не зможуть довести до суду через порушення мовних прав підозрюваного чи
свідків. Жаль, Тимошенко з Луценком не дочекалися – їх ніколи не посадили за
таких розкладів.
Дуже оригінально автори закону пропонують "порєшать" питання
мовної політики у освіті і медіях. Рішення просте – держава відмовляється від
будь-якої мовної політики і усе віддає на відкуп засновникам: навчальних
закладів, друкованих, і телерадіо ЗМІ.
Хто як хоче, той так і пише, хто як хоче, так і говорить. До біса
громадські дискусії з приводу ефірних квот на мову, національних шкіл і такого
іншого. Просто та елегантно, як із тим Гордієвим вузлом.
Тут, щоправда, авторам довелося наплювали на Хартію – так, ту саму заради
якої все це начебто затівалося. Бо в тексті, який ратифікувала наша Рада, чорним
по білому написано, що держава має гарантувати один телевізійний канал, одну
радіостанцію і одну газету регіональною мовою.
Але якщо дійсно розробляти механізми таких гарантій, довелося б тоді
розбиратися з існуючою мовною ситуацію у ЗМІ. А тоді б абсолютно логічно
постало питання наявності хоч би одного телеканалу, радіо чи газети державною
мовою. Ну хіба можна допустити це?
Усе вищесказане стосується і освіти.
Цікаве враження справляє текст законопроекту. І за цим враженням ми навіть
відгадали технологію його створення.
Група безіменних фахівців спробувала врегулювати функціонування мов у сфері
державного управління. Готовий текст віддали вельможним "авторам",
які почали вписувати "правильну" ідеологію.
Що це ви написали: "державною ТА регіональною"? Пишіть АБО.
От і вийшло, що коли у містечку живе десять відсотків людей з
"захищеної" нацменшини, місцева влада може вживати виключно їхню
мову, ігноруючи решту дев’яносто відсотків населення, а заразом і усю вертикаль
влади, включно з Верховною Радою і президентом.
Воно завжди так буває, коли законотворчість доручають клоунам,
спеціалізація яких – шоу і скандал.
І стає зрозумілим, чому жоден із законопроектів Колесніченка ніколи не був
прийнятий. Так само, як і стають явними справжні причини скандалу з його "викривальною" книжкою про УПА.
Отже чи може працювати подібний закон на практиці? Звісно, ні.
А чи можуть його проголосувати? Звісно, так.
Бо в залі Верховної Ради сидять багаторукі мавпи, які вправно сують картки
та натискають на кнопки. Не знаємо, де ділися власники цих карток – можливо,
уже давно в лісі закопані. Але це не важливо, головне, щоб дресирувальник
команду дав.
Якби в залі сиділи депутати, кожен зі своїми переконаннями та бажанням
задовольнити інтереси держави та виборця... Якби там були дискусії... Якби в
Раді й справді радилися – гадаємо, можна було б створити мовний закон, який і
державну мову не утискав, і права мовних меншин захищав.
Однак сьогодні ми маємо не Раду, а ватагу дресированих мавп, які за
сигналом двох клоунів тиснуть на кнопки. А мавпам не можна довіряти
законотворчість. Мавп треба тримати в зоопарку.
Там-таки місце й клоунам. Хай у проходах розважають дітей анекдотами про
утиски російської мови в Україні. А діти весело сміються.