Боротьба з корупцією в Україні

Корупція

Боротьба з корупцією в нашій країні - це те ж, що відняти у снайпера ліву шкарпетку, в надії, що він буде гірше цілитися.

Віталій Власенко

На сучасному етапі українська держава зазнає великих перетворень соціально-економічного та політичного характеру, що являється позитивними факторами для розвитку країни. Однак поруч з змінами в функціонуванні державного механізму проблема корупції стала актуальною і невідворотною. Це явище серйозно поглиблює кризу довіри до держави, зводиться нанівець її авторитет та  призводить до знищення основ державності і моралі.

Корупція є розповсюдженим явище, і охоплює собою майже всі країни, але проявляється в різних пропорціях та на різних рівнях, має різноманітну природу походження. Відомий німецький політичний діяч Норберт Нойгауз розробив такий поділ корупції на маленьку (дрібні службовці та чиновники), середню (умисні бюрократичні перепони, кумівство), та велику (інституційну

Проблема корупції в наші країні полягає не втому, що вона існує, а тому, що вона вигідна для політичної еліти нашого суспільства. Після 2004 року актуальними стали такі корупційні схеми, які займають найвищу сходинку, як допомога бізнесменів високопоставленим політикам, в проведені виборчої компанії. Отже політик в свою чергу створює «пільги» для ведення бізнесу , а бізнесмен  виступає в ролі спонсора (фінансує діяльність штабу, мітинги, підкупи деяких посадових осіб).

На інформаційному тлі боротьба з корупцією стає надзвичайно модним гаслом, який звучить повсюди. І коли мільйони українцям виступають проти корупції, виникає запитання, чому вони не звернулись до правоохоронних органів з повідомленням про вимагання хабара, або про факт його передачі, то більшість з ним відповідають: «Головне позитивне вирішення проблеми». хабара а звідки вона тоді береться?

Зрозуміло, боротись з корупцією по телебаченню та в реальності це зовсім різні речі. Видатний філософ Конфуцій казав: «Краще запалити маленьку свічку, ніж проклинати темряву», тому політичним діячам легше боротися з уявними корупціонерами, ніж знайти одного справжнього (з першого рівня корупції), а тим паче змінити політико-економічну систему, яка передбачає корупцію, як системо-утворюючий чинник.

Основним фронтом боротьби з корупцією є лише перший рівень, а саме тільки боротьба з дрібними чиновниками корупціонерами, яких впіймали на гарячому «герої - анти корупціонери». Найчастіше другий та третій рівні корупції до уваги не беруться. Поряд з тим саме ці рівні корупції є найбільш небезпечні, оскільки вони мають системний характер. Тут корупційні гроші циркулюють у напрямку функціонування бюрократичної піраміди – знизу до гори. Саме на найвищій точці політичної системи в Україні замикаються всі найбільші корупційні схеми третього рівня.

Якщо тільки корупційна система не знаходить своєї найвищої точки, через політичне двовладдя чи політичну кризу, то в країні одразу виникають корупційні скандали. Боротьба еліт за преференції для своїх структур і спонукає до цього, а коли одна з еліт одержує перемогу- країна,в свою чергу, одержує  так звану «політичну стабільність, але це не означає, що не продовжує успішно функціонувати системна корупція.

Основна проблема полягає в тому, що українські політики не стільки не хочуть реформувати систему, скільки не знають як це зробити, тому погравшись трохи в борців з корупцією на провідних національних телеканалах вони повертаютьсяі до  очолювання прямо чи опосередковано корупційних схем.  Трегедія даної ситуації полягає в тому основна кількість політиків живуть за визначенням  Людовіка ХV «після мене, хоч потоп», чи виражаючись мовою кримінального світу «рубить бабло нужно сейчас», але ні хто з них не думає про післязавтра. Тому сподіваючись на реальних борів з корупцією в обличчі високопоставлених чиновників ми створюємо собі «іллюзію», адже кожен з чиновниів розуміє, що насправді він і є цей бюрократичний апарат, зі зловживаннями якого треба боротися.

Найнегатівнішим проявом корупції є неефективність, яку вона породжує. Неефективними стають всі сфери державного управління, починаючи з системи соціального захисту і закінчуючи провідними галузями економіки, що спонукає до  існування олігархів, але унеможливлює існування того, що західна соціологія називає «середнім класом».

Наступний негативний прояв корупції – делегітимізація влади. Однак корупція делегітимізує владу лише в довгостроковій перспективі, тоді як в короткостроковій вона підтримує систему. Саме вона «тримає на плаву» існуючий політичний порядок, оскільки в породженій нею циркуляції ресурсів вона продубльовує бюрократичну ієрархію й таким способом підтримує її. Хоч а це знову ж таки рано чи пізно призводить до глобальних негативних факторів .

Якщо зараз прибрати корупцію то вся система породжена нею розвалиться, позаяк вона єдина дозволяє існувати цьому вкрай неефективному бюрократичному апарату.

Консервативна роль корупції полягає ще й у тому, що корупційні ресурси йдуть на політичну підтримку того чи іншого політика, чим збільшують ймовірність його повторного обирання на посаду, а значить і збереження існуючої політикоекономічної моделі. Однак, якщо посадова особа змінюється, то це зовсім не означає, як зазначено вище, зміну системи, а означає зміну осіб на яких ця система працює.

На завершення хочу зазначити, що боротьба з корупцією в Україні породила один цікавий вислів: в Україні багато тих хто бореться з корупцією, але корупція завжди перемагає. Попри свою наївність, народна логіка якимось дивним чином точно відображає реальність. На мою думку головною зброєю в боротьбі з корупціє є: совість, порядність, чесність. Тобто політичним діячам з самого початку треба перемогти корупцію в собі, а вже потім братися за «великі справи» в тому числі й за боротьбу з корупцією.

Дану статтю виконали:

Юрист