Євро очима домогосподарки

… або три тижні, викреслені із життя.

Три тижні вирує, навісніє футбольне божевілля. Скрізь – на вулицях, площах, в магазинах  лунає войовничий крик навіжених апачів, що збилися на манівці  зі стежки війни: «Олє-олєеееее!».

Олє то воно олє, але ж чоловіки, і так  не  переобтяжені домашніми турботами, а тут узагалі   від рук відбились.

Найбільш невгамовні, попри роботу, кар’єру, сім’ю та кохану дружину, кинули все це   й посунули на Київ чи ще кудись, витративши на дорогу та квитки заначку на сімейний відпочинок у Криму. З таких шаленців вже не буде толку, кажу вам точно. Кидайте шолопленця без жалю. Бо пустить вас  з торбами.

Деякі жінки щоправда попхались  разом із коханими у фан-зони, прасуючи своїми дупками розімлілий від спеки асфальт. І своїми дурнуватими питаннями на кшталт: «А кто забіл, наши ілі нємци?» дратують і так наелектризований загал. 

Проте переважна більшість любителів футболу вболіває вдома. Звичайно, сумно наодинці. Отже, товариство гуртується у зграйки, щоб було з ким прогорлати войовничий клич древнього скіфа-воїна, що скальпує свою жертву.

Господині,  і так не безрукій, то чималий клопіт –  підготувати хату до навали.  А потім геть прибрати все те свинство. На поміч благовірного наївно сподіватись. Добре, що хоч ялинку з хати до Євро виніс. Хазяїн. Золотце. Цяця.

Найперше слід подалі прибрати всі предмети, що колються і б’ються. Скромненький килим з дачі привезти –  пропалять/заплюють. Меблі дістати старенькі – їх може чекати також сумна доля.

Коли у вас в барі по недогляду завалялась якась  нещасна пляшчина  напою  з обморочних  запасів на розтирку хворої поясниці  – несіть негайно до сусідки. Від гріха подалі. Бо потім вже не розбереш. А також сумної долі елітних  французьких парфумів. Яка там «шанель». Коли форвард – зовсім недавно улюбленець публіки, враз сліпне. Як ота летюча миша, що серед білого дня не може розрізнити, де ворота, а де світ Божий, куди він гатить з дурної сили на втіху фанам чужої команди. Наражаючи на дочасний інфаркт особливо тендітних  вболівальників часів Васільїча  та палких шанувальників вітчизняного футболу.

Дитину треба геть віддати  до бабусі – матюччя встигне ще маля наслухатись від коханого татуся та його буйних  друзяк. Дарма, що люблячі дідусь з бабусею тістечками, пиріжечками та іншим потуранням розпестять вкрай малого розбишаку. Тиждень вдома строгого безкомп’ютерного  карантину  – і шибеник знову буде як шовковий.

Кота слід теж прибрати з поля ймовірного бою. Нещасна тваринка може запопасти стрес від навіженого реву тріумфу чи розпуки – децибели не вибирають.

І зовсім нерозумно самій лишатись вдома.  Наприклад,  піти у  гості до подруг по нещастю, дружин тих, хто в цей час паскудить та руйнує твою хату. В ідеалі вони б могли  допомогти  і прибрати той безлад   після своїх благовірних. Але… Принаймні  можна  влаштувати такий собі дєвішнік. 

Відгриміли футбольні теле-побоїща. Хата після яких, як Куликове поле. Пересвєти з челубєями валяються на килимі, впереміж з поламаними меблями, розбитим посудом  та знівеченими предметами домашнього вжитку. Скрізь на підлозі лушпайки сємок, недопалки,  пляшки.

Трудяга-пилосос ще довго буде вишукувати загублений недогризений поп-корн чи врятований з могутніх щелеп шматок картоплі-фрі.

Сумлінний помічник Містер Проппер вам знадобиться як ніколи.

Завдав вам трохи праці благовірний. Втім, це все дрібниці.

Головне –  ЩО НЕ ДО БАБ-С! А футбол…коли ще там він буде?

Ах так, влітку ж у Лондоні, кажуть, Олімпіада….

ПС.  Моїм друзям присвячується:  Дону – ультрасу, терплячому комп’ютерному гуру та Тетяні – патріотці з Півдня.