Останній шабаш. Епілог

Або вирвані сторінки з євро-щоденника домогосподарки.

Відшуміло-відгриміло футбольне шаленство. Життя потихеньку входить в звичну колію. З його турботами, сірими буднями та остогидлим  алгоритмом «дім – робота». Вітер  ганяє  по Трухановому острову забутий пластиковий кульок, полохливий бомж спішно підбирає залишки колишнього бенкету.

Здавалось,  це все було зовсім недавно. Аж ось – уже історія.

Понеділок, 2 липня. «Кохааана, мені б розсоооольчикууу» –  «Ага, счааассс! Запитай його у баби Галі, що мешкає поверхом нижче, як вона калатала щосили костуром по батареї, коли ви з кумом горлали, як  шолоплені. І чого? Грали ж зовсім чужі команди у фіналі, з  інших країн. Яка різниця, хто там  переможе? У тебе в  Іспанії тітка, що обіцяла тобі спадок? Чи ти поставив у букмекера на  якусь команду – ще  можна було б зрозуміти. А так дурно чого горлянку дерти? І взагалі, що там може бути цікавого – двадцять відгодованих бугаїв ганяють знічев’я по полю дурного м’яча, а ще один недоріка бігає за ними з свистком. А декілька десятків тисяч роззяв виклали за оту нікчемну  біганину грубі гроші. Не розумію я такого марнотратства».

Вівторок, 3 липня. «Коханий, опівдні прийде біхевіорист до нашого кота, я домовилась, зустрінь і подбай про все необхідне». – «Хто-хто? Що ще там за «херист» якийсь?» – «Повторюю для глушманів невчених  –  БІ-ХЕ-ВІО-РИСТ. Котячий психолог». –  «Оце ще! Цього не вистачало! Що там станеться тому коту, щоб йому власного Фрейда викликати? Чи не зажирно йому буде?» –  «А ти як думав?  У нього стрес. Твою мамусю загнати б на дерево і змусити просидіти там декілька днів, коли ви з кумом уболівали «за наших» і  верещали, як навіжені, на весь квартал  – що б вона тоді заспівала? А скільки б валер’янки  вижлуктила? А кіт – тваринка ніжна». – «Ага, кіт –  ніжний. Тоді я який?»

 Середа, 4 липня. «Кууууудиии? Стаяятаааать!» –   «Кохана, я до кума»  –  «Якого біса?» – «Збираємось разом з хлопцями, буде футбольний огляд, підсумки чемпіонату» –  «І що?» – «Вип’єм пива, поспілкуємось» – «Коханий, пам’ятаєш мій улюблений анекдот про тюбетейку і руки-в-боки? Так це, сонце, я ще макогона не брала до рук ….».

Четвер, 5 липня. «Ти б на роботу для різноманітності сходив, ледащо. Відпустка  на носі, за  яку біду збираєшся везти сім’ю на відпочинок? І так стільки  проциндрив на те дурнувате Євро!  А сміття? Знову забув винести ?!» –  «Я миттю, люба» –  «Хутко! Та не барися і не стій з  виглядом замріяного зомбі  біля  дідуганів, що з усієї дурі  шмаляють в доміно.  Тим старим мухоморам нема куди дівати час, а в тебе  –  родина. І обов’язки по дому».

П’ятниця, 6 липня. «Кохана, ми з друзями на вихідні зібрались на рибалку» – «Ага, вважай, що вже поїхав. А дача? Огірочки хто любить хрумкать під горілочку, дивлячись свої  нікчемні матчі? А хто волає вранці про розсіл? Закручувать хто буде огірки? Пушкін?»

Суботній ранок. «Кохана, на вихідні у мене намічається халтурка. Я думаю, додаткова сотня-друга до нашого сімейного бюджету не завадить?»  –  «Звичайно, любий. Чи я тебе коли тримала? До речі, бачив?  Капосна міль таки дісталась до  моєї шубки. Та й взагалі-то вже вона  не нова…  Ну йди вже, йди.  Добувай. Хазяїн. Моє ти сонце.  Небрите».

 Коротка сімейна ідилія.  А Лондонська Олімпіада   незабаром…

Життя триває. В очікуванні свята.