Поділись свободою своєю

А з чого ви взяли, що чиновники повинні ділитись владою?

Вихідні на День Конституції видались унікальними. Без різниці, як ви їх провели, їх особливість полягає в тому, що в наступному році, вочевидь, в нас буде нова Конституція. Таку перспективу жваво обговорюють і влада, і опозиція. Перші нарікали, що вона не така, як хотілось би і непогано було б її повдосконалювати. А другі в свою чергу вимагали зберегти Основний Закон у первісному вигляді. Ну, принаймні, поки опозиціонери самі не стануть владою. З гори краще видно, як ремонтувати фундамент... За цими дискусіями могло скластися помилкове враження, що від цієї їхньої Конституції дійсно щось залежить!

Добитись суттєвих змін неможливо, якщо шукати причини проблем виключно у площині суспільно-політичного устрою. Політична демократія повинна доповнюватись економічною. Хоча здогадуюсь, яку відразу в вас викличе вже сам по собі цей термін, якщо ви надто грамотна і чесна людина.

Під розширенням економічних свобод сьогодні розуміють виключно права правлячого класу. Не рідко під реалізацією цього права розуміється і звільнення від податків, і примушування найманих працівників до абсолютної „гнучкості”. Таке розуміння економічних свобод в нас превалює в програмах більшості політсил. Що найстрашніше — таке відбувається в країні, де переважна частина працівників позбавлена не те, що засобів виробництва, а й засобів до існування. Можливо, у такий спосіб соціум реалізує заклик Каменяра до самопожертви, щоправда, у дещо зміненій крізь століття формі. „Хоч панам як не собі...”

Теза про те, що громадяни мають брати участь в управлінні власною державою ніким не заперечується, принаймні, публічно. При цьому апологетів лібералізму лякає розширення прав працівників на участь в управління підприємством та розподілі прибутків. Чому? Тому, що з високою вірогідністю посилення економічної могутності працюючих верств зможе реалізувати і тезу про народовладдя.

Розширення економічних свобод на користь трудящих дозволить позбавити політику статусу хобі, доступного для багатіїв, а економічне зростання нарешті стане бажаним — адже воно почне впливати на ріст доходів населення.

Висловлюючись дещо вульгарно, можна висловити думку, що економіці аж ніяк би не завадило, якби в цій царині реалізовувались принципи політичної демократії, закріплені Конституцією. Можна звернути увагу на ряд суперечностей, які найбільше демонструють, що навіть неідеальна система демократії будується на більш зрозумілих принципах, аніж капіталізм:

1) Нам кажуть, що колективні рішення завжди краще, аніж одноосібні. Та чомусь від чиновників вимагається радитися із народом, а від підприємців — ні. Якщо політиків ми обираємо, то обрати менеджмент підприємства ми не в праві. В хід пускаються навіть напівмістичні „аргументи”: ніби-то лише 5% «схильні» до ведення бізнесу. Скромності, щоб утримуватись від згадування про свою «природну обраність» вистачає як на диво навіть нашим «народним обранцям».

2) Право громадян на участь в управлінні державою забезпечується, зокрема, й тим, що громадяни сплачують податки на підтримання держави. Чи не є таким податком значна частина заробітної плати, яку працівники „дарують” українським роботодавцям? Адже частка оплати праці в собівартості продукції лишається в Україні на рекордно низькому рівні — до 10%.

3) Більшість має контролювати меншість, тим паче, коли більшість робить значний особистий внесок у функціонування системи. Безконтрольність власників капіталу вважається сприянням приватній ініціативі, а безконтрольність чиновників, як стверджується, призводить до корупції. Та чи взагалі доречно казати про цінність якоїсь там „приватної ініціативи”, якщо продукт в кінцевому рахунку створюється колективно?

4) Владу і бізнес сьогодні неможливо, а завтра — не потрібно розділяти: їх слід передати народу. Політика й економіка — сфери суспільного буття, що покликані забезпечувати виживання соціуму. З об’єктивної точки зору, ресурси, у тому числі, природні — обмежені. Тому в таких умовах довіряти планування виробництва індивідам — не варто. Сьогодні економіка спрямовується на задоволення апетитів еліти, а не первинних потреб мільйонів громадян. На мою скромну думку, питання, що важливіше виробляти — дефіцитні ліки або ж статусну розкіш — взагалі не питання. Ну, це якщо ми визнаємо найвищою цінністю життя людини і її благополуччя, як це визначає Конституція.

5) Може виникнути питання: на якій підставі бізнес має ділитись своєю власністю і свободою? А з чого ви взяли, що чиновники повинні ділитись своїм засобом збагачення — владою? Відмінність з точки зору ліберала, мабуть, полягає в тому, що засоби виробництва — здобуті своєю працею. Але й за владу представники еліти віддали чимало здоров’я і коштів; навіть припускаємо, що вони їх заробили законно. Чесно заробили, чесно підкупили... Кажуть, дехто з депутатів в 90-ті навіть йшов на справжній героїзм (без огляду на те, як він оцінювався чинним на той час законом). Якщо казати чесно і між нами, то й «природність» залежності чиновників від народу не була притаманна людству від початку, а здобувалась численними революціями. Те, що за останні століття повстань за громадянські права було менше, аніж соціальних, — справа часу. Зрозуміло, що зміна соціально-економічних відносин може відбутись і мирно. В силах кожного з нас розвіяти міф про „священність” права приватної власності з метою залишити цей пережиток нашим не вельми цивілізованим предкам.

6) Згадувати про «незаконність» усуспільнення власності в умовах, коли уся велика власність (яка й цікавить нас найбільше) і так здобута незаконним шляхом, гадаю, не потрібно?

Отже, якщо ми (раптово) захочемо послідовно втілити хоча б базові принципи Конституції, нам слід суттєво переглянути підхід до базису суспільства - економіки. Економічні свободи мають бути перетворені з привілею меншості на загальнодоступний демократичний атрибут. Це стане першим кроком до справжньої демократизації, а отже й самоврядного соціалізму. Якщо цього не було, то не означає, що до цього не потрібно прагнути. А в яких же формах має відбуватись така перебудова суспільства? Ось це слушне питання і вона потребує окремої відповіді. Але мабуть вже іншим разом.